Цього року українські військові, які зазнали тяжких поранень в АТО, зокрема втратили руки або ноги, вдруге братимуть участь у 42-му Марафоні морської піхоти США. Ніщо не завадило нашим бійцям наполегливо тренуватися, щоб ще раз довести всьому світу – українців не подолати.
Серед незламних, які представлятимуть нашу країну, і демобілізований боєць Юрій Дмитренко. З 2014 року проходив службу за контрактом у 54-му окремому розвідувальному батальйоні. Разом з побратимами виконував завдання у Маріуполі, Водяному, Чермалику, Горлівці, Артемівську, Торецьку, Попасній, Троїцькому, Первомайську, Золотому. Постійні бойові виходи, переміщення, майже щоденні зіткнення з ворогом – тобто життя на вістрі небезпеки. Так тривало півтора року. Доки одного разу не пролунала чергова команда.
– Одна з наших розвідгруп прочісувала сіру зону. Двоє з чотирьох людей підірвалися на розтяжці, спрацювала так звана «монка». Почався обстріл. Моя група була за кілька кілометрів, тож саме ми рушили їх евакуйовувати на БТРі. Уже не на нашій території довелося рухатися тихо, без техніки. Коли дісталися до хлопців, я, як розвідник-кулеметник, ішов трохи позаду, бо мав прикривати інших. Хоч йшов тією ж стежкою, але мені не пощастило. Підірвався... Інший товариш теж зазнав тяжких поранень. А мій командир сержант Павло Литвиненко від отриманих поранень, на жаль, загинув, – пригадує Юрій.
Далі – тривала реабілітація. В госпіталі Юра почав займатись спортом. Вперто і впевнено, день у день, на грані своїх можливостей йшов до мети – впевнено стояти на ногах. Сьогодні ж важко повірити, що таке під силу й здоровій людині, коли спостерігаєш за цим хлопцем. Бігова доріжка, штанга, велосипед, гребля, м’яч – не існує нічого, з чим би він не впорався.
Про марафон Юра дізнався ще минулого року. Та тоді не брав у ньому участі, бо ще не міг бігати на своєму протезі. Але постійні тренування й неймовірна сила волі дозволили хлопцю цього року готуватися виборювати першість на марафоні морських піхотинців на дистанції 10 кілометрів. Крім того, Юрій став учасником третього етапу Проекту підтримки протезування в Україні, завдяки якому отримав біговий протез. Спортивний протез призначений саме для бігу, він дає можливість повноцінно тренуватися і бігати на будь-яких дистанціях.
– З повсякденним протезом бігати не дуже зручно, він створений для побуту. Хоча я і з ним займався бігом, і саме з ним проходив добір до марафону. Але більш-менш комфортно було не більше двох кілометрів, – розповідає боєць. – Тепер у мене верхня частина протезу українська, стопа – німецька. Взагалі всі стопи, які є в Україні – закордонні. І це найголовніша функціональна частина моєї нової ноги.
Подібні проекти, коли чимало наших хлопців втрачають здоров’я на сході країни, є надзвичайно важливими. Реабілітація військових саме завдяки спорту допомагає їм відновитися і фізично, і морально після поранень. Зосередитися, зібрати всю волю в кулак і бути сильнішими, навіть ніж раніше. На думку Юрія, завжди приємно встановлювати свої нові спортивні рекорди, визначати нові цілі. Головне – не стояти на місці. А ще – не треба жаліти, треба примушувати людину продовжувати повноцінне життя, хай би там що.
– Я не терплю жалості, не даю жаліти себе і не жалію інших. Ти маєш працювати над собою, а не жаліти себе, що б не сталося!
Це головне кредо нашого героя.
