Чужої біди не буває

Четвертий рік поспіль 154  переселенці зі сходу країни і Криму, вигнані з насиджених місць війною, обживаються у Любашівському районі. Близько половини з них – працездатні.  Опікуються знедоленими людьми районна влада, місцева громада та небайдужі меценати. Чимало приїжджих поселилися у родичів, решту прихистили небайдужі до чужої біди жителі наших сіл або віддали у їхнє розпорядження порожні будинки. На сьогоднішній день вісім родин обзавелися власними домівками. Хтось придбав у селах хатини власним коштом, декому допомогли місцеві фермери. П’ятнадцятьом переселенцям не вдалося прижитися, і вони подалися, як то мовиться, на багатші села або повернулися додому. 

Загалом, громадськість району прийняла переселенців добре і допомогла адаптуватися до нових умов життя. Коли у 2014 році в Троїцькому з’явилися дві родини біженців з Горлівки, сільська рада допомагала переселенцям перевести пенсії на нову адресу. Небайдужі троїчани забезпечували їх продуктами харчування. Керівник фермерського господарства  «Шевченко» Олександр Бондаренко спільно з іншими підприємцями завезли борошно, олію, крупи, цукор. Сільська рада допомогла фінансово. 

Районна влада докладала максимум зусиль, щоб надати переселенцям гуманітарну допомогу, влаштувати їх на роботу тощо. 

Відтоді багато люду з Донеч­чини та Луганщини осіло у Лю­башівці, Кричуновому, Яни­шівці,  Бобрику та Гвоздавці. У Ново­­селівці родина переселенців, вже маючи одну хатину, хоче придбати ще одну для своїх батьків. Обживаючись на новому місці, вони саджають городи та заводять живність, щоб жити по-людськи. 

Наприкінці минулого року в Любашівському центрі зайнятості за сприяння громадської організації «Десяте квітня» для внутрішньопереміщених осіб було організовано і проведено практичний семінар. Їх інформували про соціальні послуги державної служби зайнятості, знайомили з інтернет-ресурсами, установами та організаціями, які повинні надавати їм підтримку.  Під час проведення круглого столу учасники домовилися співпрацювати і допомагати одне одному, обмінюватися інформацією задля кращого врегулювання усіх питань.

На завершення заходу всім учасникам вручили цінні подарунки.

Сьогодні переселенці не залишені напризволяще, бо, як кажуть у нас, чужої біди не буває. Можливо, після війни хтось і повернеться додому, а для багатьох Любашівський район став по-справжньому рідним.

Выпуск: 

Схожі статті