Війна не стала перешкодою на шляху до їхнього великого кохання

Коли дивишся на цю закохану пару, то починаєш мимоволі посміхатися – стільки ніжності й тепла вони випромінюють. Це Лариса та Георгій Ільчуки. Вони познайомилися восени 2013 року, але навіть не усвідомлювали, що незабаром їхні долі тісно сплетуться через війну, яка вихором ввірветься в їхнє життя.

Лариса жила в Одесі, але родом вона з Іловайська, тож події, які розгорталися на сході нашої країни жінка переживала надзвичайно болісно. Коли дізналася, що в українських військових існують проблеми з постачанням, то вирішила хоч якось допомогти. У соціальних мережах випадково натрапила на фото хлопця, з яким колись разом навчалися на курсах масажу. Георгій був у військовому однострої. Виявилося, що він пішов добровольцем у 18 батальйон територіальної оборони. Відразу зателефонувала. Запитала, чи потрібна допомога. Він відповів, що так. І Лариса взялася до роботи. Вона збирала і передавала бійцям все необхідне: від речей особистої гігієни до технічних засобів. Пара постійно підтримувала зв’язок телефоном. Вже тоді між ними було щось більше, ніж спілкування. А коли нарешті зустрілися в Одесі під час відпустки бійця, то просто надихатися один одним не могли.

 Якось під час їх чергової зустрічі у Георгія задзвонив телефон. Повідомили, що його підрозділ переводять в сектор М. Час на збори – день. Чоловік розгубився, бо не знав, куди спочатку йому їхати: до батьків чи одразу в частину. На допомогу прийшла Лариса: «Поїхали до батьків!». З мамою Георгія Лариса одразу знайшла спільну мову, домовилися тримати одна одну в курсі, коли будуть звістки від Георгія, який не сказав їм, куди насправді їде. Повідомив, що їх направили у Запорізьку область. 

А далі нестерпне очікування. Коли в телефоні жінка чула під час розмови вибухи, то серце її просто завмирало. Але ще страшніше було, коли телефон мовчав…Одного разу перед відрядженням до Києва Лариса дізналася, що там, де зараз її коханий, стає насправді гаряче. Всю ніч жінка провела в сльозах, але через кілька годин він подзвонив. То був переломний момент у стосунках, адже закохані зрозуміли, що далі по життю вони підуть разом.  

На декілька днів чоловік приїхав до Києва у відрядження. А перед від’їздом він запропонував коханій переїхати до його батьків. Вона погодилася. Георгій поїхав на схід, а Лариса продовжувала займатися волонтерством. Так тривало до травня 2015 року. Згодом чоловік демобілізувався і запропонував Ларисі стати його дружиною. 

Розділити з ними радість запросили побратимів чи не з усієї України, а на роль свідка – давнього друга та бо­йового товариша Артема Романова «Німця». 

Але так сталося, що в найщасливіший день для закоханих їхнього Тьоми не було поруч…Він загинув від отриманих в районі 29-го блокпоста мінно-вибухових травм, несумісних з життям. Це був страшний удар. Але їхній друг таки був поруч. Ніхто не зайняв його місця. Біля вродливої нареченої стояв вільний стілець. Хоча, як сказав під час першого тосту Георгій – він не вільний, там за ними сидить і спостерігає Артем. То було весілля зі сльозами на очах. Але кохання Лариси та Георгія настільки міцне й всепоглинаюче, що їм обов’язково вдасться пережити разом всі незгоди і в їхньому житті буде місце лише для сліз щастя. 

Рубрика: 
Район: 
Выпуск: 

Схожі статті