На рік – у сніги і льоди

Українська полярна експедиція під керівництвом одеського вченого-метеоролога Віктора Ситова відправилася на станцію «Академік Вернадський»

 Нинішнього березня в Антарктику відбула 23-тя українська експедиція, яка прийме естафету наукових досліджень і забезпечення життєдіяльності української станції «Академік Вернадський» від своїх колег, які вже рік там відпрацювали. Що важливо, цього року чи не вперше відтоді, як англійці – за символічний фунт стерлінгів – «продали» нам свою станцію «Фарадей», котра й стала «Вернадським», виділено кошти не лише на науку і обслуговування станції, а й на її ремонт. 

Все потрібне везуть із собою 

Українська станція розташована на острові Галіндез, що у західній частині Антарктики. Зазвичай учасники експедиції добираються туди за тиждень: з Києва вилітають літаком у Європу, звідти – до Буенос-Айреса. З Буенос-Айреса – внутрішніми авіалініями – до міста-порту Ушуайя, що в аргентинській частині архіпелагу Вогняна Земля. А там уже чекає повністю завантажений харчами і пальним для станції корабель, яким і попливуть до Антарктиди. Дозакуповують потрібний вантаж у Польщі й Аргентині. Зазвичай полярники усе потрібне мусять везти з собою. Окрім річного запасу продуктів (щоправда, свіжі овочі й фрукти закінчуються в перші три місяці, та й 100 літрів сухого вина і 13 пляшок «Шампанського» надовго навряд чи розтягнеш) і питної води, обов’язкова річ – понад сотню тонн дизельного пального. І, звісно, апаратура, без якої неможливі тамтешні дослідження.

Насправді туди їдуть дві групи: 12 зимівників (на цілий рік) і приблизно стільки ж сезонників. Якщо йдеться про експедицію зимівників, то вона ділиться приблизно навпіл: шестеро вчених, решта – персонал, який слідкує за життєдіяльністю станції, а також лікар і кухар. Сезонники, в основному, вчені, які повіряють прилади й відбирають зразки для наукових досліджень, що проводяться в українських лабораторіях. «Успіх будь-якої експедиції залежить не від погоди, не від того, як часто псується апаратура чи бувають авральні ситуації, а саме від того, наскільки члени колективу відчувають одне одного, наскільки вони готові працювати як єдиний механізм, – певен Віктор Ситов, одеський вчений-метеоролог, директор Гідрометеорологічного центру Чорного й Азовського морів, для якого Антарктика давно стала нехай і суворою, але теж рідною домівкою – чоловік поїхав туди вп’яте, причому вчетверте – як керівник експедиції. “Передусім доводиться попрацювати над тим, щоб колектив відчув себе єдиною сім’єю, - продовжує одеський полярник, - до кожного знайти свій підхід, той ключик, який допоможе згодом обходити гострі кути у спілкуванні». 

Без жінок і нормального інтернету  

Цього разу – на відміну від минулого, коли сезонники змогли попрацювати аж… два з половиною дні, – період перезмінки триватиме 18 днів. Це дасть змогу 22-й експедиції, зазначає вчений, нормально передати справи своїм наступникам, а вченим з сезонного загону – виконати свої завдання. До речі, саме під час антарктичного літа (а це наша календарна зима) на станції буває чимало гостей: і журналісти туди їздять, і туристів, які мріють побачити пінгвінів у їхніх природних умовах, теж вистачає. Обмінюються станції-сусіди і своїми вченими. Скажімо, зараз на українській станції в гостях працюють троє геологів з Латвії.  

Чи не найбільша «родзинка» нашої станції, що має негативний присмак, – брак нормального інтернет-зв’язку. «Я на багатьох станціях був – на бразильській, аргентинській, польській, не кажучи вже про британську, – пригадує Віктор Миколайович, – і в них ще 15 років тому був нормальний інтернет. Зараз іноземні вчені загалом проблем з інтернетом не мають, а нам поки тільки обіцяють сучасний зв’язок. Причому розв’язання цієї важливої для зимівників проблеми впирається не тільки у кошти, а й в організаційні здібності наших керівників. Сподіваємось, що це нарешті вдасться. Та поки найбільші труднощі – це рік автономної зимівлі. З фізичною роботою впораємось, не вперше відкопувати те, що снігом занесло, чи рятувати те, що перемерзло».   

Кожен зимівник (а їздять на зимівлі досі тільки чоловіки, самі зимівники кажуть, що бережуть жінок від морозів і важкої праці) має свою чітко окреслену ділянку роботи, проте якщо трапляється авральна ситуація, нею займається вся команда разом. Плюс кожний зимівник по черзі «працює» днювальним, з 6-ої ранку до 12-ої ночі. Окрема черга – так звані нічні днювальні, або найт-мени, які заступають на тижневі чергування, під час яких вдень сплять, а вночі слідкують за безпекою станції. «Це ж коли ви відпочиваєте, якщо то аврал, то дослідження треба робити, то чергування?» – цікавлюся у керівника експедиції. «Не хвилюйтеся, – посміхається він, – хлопці завжди знайдуть привід розважитися і, повірте, вміють це робити. Щосуботи – святкова вечеря, хто вільний – може зіграти партію в шахи чи в більярд, є в нас там така можливість. Найбільше наше свято – середина зими, яка припадає на ніч з 21 на 22 червня: коли тут у нас, у Північній півкулі, найдовший день, в Антарктиді він найкоротший, потім полярний день починає збільшуватись. Окрім середини зими, для зимівників це ще й середина зимівлі, тож уся Антарктида святкує цей день дуже енергійно. Хлопці проводять спортивні змагання, обов’язково всі купаються в ополонках, температура води зазвичай десь мінус півтора градуса». До речі, як і в будь-якому чоловічому колективі, найулюбленіший тост полярників – «За жінок!». Віктор Ситов каже, що їхнім рідним, і надто дружинам набагато важче чекати вдома, не маючи змоги навіть нормально поспілкуватися, а їм – за роботою – на це просто немає часу. 

Щоб триматися «на плаву»   

«В Антарктиді свої станції мають три десятки країн, – долучається до розмови Євген Дикий, теперішній очільник Національного антарктичного наукового центру, який здійснює загальне керівництво полярними експедиціями, – але станцій набагато більше, бо окремі країни мають їх по декілька. Франція, приміром, аж три. Китай має три й зараз будує четверту. Річ у тім, що нині в Антарктиді змінився сам підхід до організації досліджень: якщо раніше всі станції були винятково національними – гостей на них пускали, але прапор там був завжди якоїсь однієї країни, – то в останні десятиліття в Антарктиці почалась ера бі- та трилатеральних станцій, коли кілька країн кооперуються, складаються грошима – й будують спільну станцію. Причому це роблять навіть багаті країни. Яскравий приклад – спільна франко-італійська станція «Конкордія». Тому ми зараз теж працюємо над можливістю кооперуватися з іншими країнами. З якими, не питайте, зарано говорити щось конкретно, скажу лиш, що попередні розмови ведуться з трьома країнами». 

Євген розповів, що весь бюджет НАНЦ на 2018 рік – це 72 мільйони гривень. Забезпечення зимівників – це 31,5 мільйона гривень, ще 15 мільйонів – вперше за «український період» існування станції – Міністерством освіти, якому підпорядковано Антарктичний центр, виділено на її ремонт. Тож науковці кажуть, що для «Академіка Вернадського» має початися новий відлік часу. З одного боку, це не такі великі кошти. А з іншого, НАНЦ, за словами його очільника, у 2018 році отримує 1% усіх видатків на науку, тож цими коштами потрібно розпорядитися мудро. «Вчені, – пояснює Євген, – це насправді великі діти, які роблять свої дослідження і відкриття не тому, що хочуть негайно отримати якесь їх практичне застосування, а тому, що їм цікаво, як влаштований світ. Проте є дослідження, від яких можна очікувати на результат досить скоро: йдеться передусім про метагеномний аналіз мікробних спільнот, що живуть в антарктичних ґрунтах. Таким насправді не займався ще ніхто в принципі, тож українці можуть розраховувати на результат світового рівня. А я вважаю, що нам усе вдасться, тому що це робить група людей, які схожі речі вже робили в Чорному морі. І хоч Чорне море, навіть оці його донні відклади, сильно відрізняється від антарктичних ґрунтів, тому, як у будь-якому дослідженні, наперед 100-відсотково нічого гарантувати не можна, але шанси серйозні. Принаймні, вкластись у це варто. 

Тим більше, що в разі успіху користь може бути досить швидкою: мікроби, які живуть у настільки екстремальних умовах, витримують не тільки низькі температури, а й дуже великі коливання вологості, освітлення, ультрафіолет там досить жорсткий. Тобто, у них є низка пристосувань, яких не мають мікроорганізми, що живуть у набагато м’якшому кліматі. Прочитавши повністю їхні гени (а це і є метагеномний аналіз), ми можемо потім застосувати потрібні у біотехнологіях, які нині дозволяють взяти ген, що відповідає за певну здатність, з одного мікроорганізму й пересадити його в інший, надавши йому потрібних властивостей. Тож пошук і створення колекцій отаких специфічних екстремальних генів – це досить важлива на сьогодні річ». Як і дуже важлива справа – наукові дослідження в Антарктиді, що – наряду з іншими дослідженнями – дають шанс Україні триматися «на плаву», а не скотитися до рівня сировинної країни. 

Валерія КАЛИНОВСЬКА, для «Одеських вістей» 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті