Згадаємо всіх поіменно

У переддень 9 травня розповім про земляків, які боролися з фашистською навалою. Комусь із них поталанило повернутися до рідної домівки, а хтось поліг в жорстоких боях на полі брані. А не вернулося з фронтів Другої Світової війни 382 односельця. 

При прориві блокади Ленінграда геройськи загинув Володимир Іванович Леженко з Ревова.  Він був стрільцем 134-го гвардійського стрілецького полку 45-ої стрілецької дивізії. Похований у знаменитій Виборзькій Дубровці Ленінградської області. Моряк-підводник Микола Федорович Гром  знайшов свою смерть у хвилях Чорного моря. Ісаак Юхимович Бершадський і гадки не мав, що після випускного всі мрії перекреслить страшна війна. Він був стрільцем на заставі, похоронений разом із побратимами у Ростовській області. Яків Іванович Щербина – спортсмен, чудовий хлопець, надійний товариш, вольовий та працьовитий. З перших днів війни боронив свою землю. Служив у 24-му прикордонному полку і  загинув при обороні Маничського каналу в Ростовській області.  Молодими і гарними пішли на фронт Іван  Дорогий, Георгій Винограденко, Володимир Пташник, Григорій Поліщук, Микола Матюхін, Михайло Таценко, Анатолій Лавренюк, Дмитро Лановий, Микола Гром, Валентин Кримський та багато інших, які вже ніколи більше не повернулися в рідне село. 

Тепер про тих, хто дожив до Перемоги. Безстрашністю у боротьбі з ворогом відзначився  стрілець Костянтин  Купріянов, який наприкінці війни водив у бій свій стрілецький батальйон. Заслужили, щоб про них згадати добрим словом, ветерани з Вульфового. З однієї хати пішли захищати рідну землю та країни Європи чотири брати Яровенки. Володимир був прикордонником,  найстарший брат Андрій –піхотинцем. Іван воював у авіації, спеціаліст з авіаційного озброєння, мав звання старшого лейтенанта, а ось Василь 9 Травня зустрів у Берліні у званні полковника. З важкими пораненнями повернулися брати в село і приступили до мирної праці. 

Свій автограф на стінах Рейхстагу зробив танкіст із Лозоватівки Іван Автєнєв. Після війни ще рік Іван дослужував у польовій ремонтно-танковій базі. У 1946 році повернувся солдат в село і відразу ж сів за кермо сільгоспмашини: орав і сіяв, збирав хліб, ростив дітей. Також танкіст, Євген Павлович Борщевський  зустрів День Перемоги за 50 км від Берліну. До 1950 року він служив у танковій частині Білоруського військового округу. Додому в село Лозоватівку повернувся через  шість з половиною років, і відразу ж був запрошений на роботу в тодішній Жовтневий районний відділ внутрішніх справ. 

Бойова біографія воїна-фронтовика Івана Костянтиновича Жили розпочалася 23 червня 1941 року. Звільняв Україну, Білорусію, Польщу…  За два тижні до Перемоги солдата було тяжко поранено при форсуванні річки Шпреє. У мирний час викладав історію у Ревівській  восьмирічній школі. 

Іван Федорович Оляш потрапив до діючої армії з весняним  призовом 1944 року. Форсував річку Дністер, що в Молдові. Спочатку воював у піхоті, згодом перекваліфікувався на артилериста. Займався обслуговуванням 45-міліметрової гармати на кінній тязі. У складі Другого Українського фронту дійшов до Австрії. 

Після війни передовим авангардом на селі були фронтовики, які відзначалися як у боях, так і в мирній праці. 

У цей пам’ятний день хочеться розповісти про нашого односельця Сергія Шевельова,  який народився у Петровірівці в 1909 році. Мужньо воював в авіації. 1 травня 1943 року капітану 249-го винищувального полку було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Льотчик-винищувач зробив сто вісімдесят шість успішних бойових вильотів, взяв участь в сорока повітряних боях, в яких особисто збив тринадцять і в групі — два літаки противника. Після війни наш знаменитий земляк працював бригадиром  в селі Седміховка Золотухінського району Курської області. Помер 13 лютого 1979 року.

Н. Казімірова, зберігач фондів Петровірівського історико-краєзнавчого музею, голова ради ветеранів війни та праці сільської ради

Выпуск: 

Схожі статті