Пізнаючи характери предків…

Нотатки з приводу творчості письменника Івана Нєнова

Сьогодні, в наш вибухово-інформаційний вік, коли перед кожним із нас телеекранно розкриваються, спалахують і згасають тисячі людських доль, тільки справжній митець, тільки залюблений в історію свого краю і народу свого патріот, – здатний знаходити час і терпіння, доброту й історичну поміркованість, щоб, відкинувши будь-яку часову й політичну упередженість, сторінку за сторінкою, вчинок за вчинком, творчо простежувати життя і діяння одного з діячів нашого краю – російського генерала Інзова...

Так-так, саме того військового і політичного діяча часів Російської імперії Івана Інзова, який видався і хоробрим воїном, і далекоглядним адміністратором, а проте по-справжньому зажив собі слави тим, що, будучи найвпливовішим чиновником Російської імперії в нашому південному краї, зумів залишитися при цьому... Людиною, з усіма належними і невід’ємними атрибутами людяності.

Відтак засвідчую, що отим «по-справжньому справжнім» митцем якраз і постає перед нами зі сторінок свого нового роману «Баща на бесарабските българи. // Отец бессарабских болгар», який оце нещодавно побачив світ болгарською і  російською мовами (Болград, 2018), досить  відомий нині українсько-болгарський письменник Іван Нєнов. Причому як творча постать він зринає саме з тих сторінок, завдяки яким сучасний читач має змогу охопити внутрішнім зором і постать генерала-попечителя  Інзова, і ту соціально-економічну та політичну ситуацію, в якій, власне, й відбувалося освоєння буджацьких земель першими хвилями, а отже, й першими поколіннями, болгарських переселенців. 

Досягши, завдяки своїй воїнській вправності і житейській мудрості, високих щаблів імперського чиновницького реєстру, «виконуючий обов’язки намісника Бессарабської області» та Головний попечитель колоністів півдня України, якому, на час тривалої відпустки генерал-губернатора Ланжерона, було доручене навіть тимчасове «управління Новоросійськими губерніями», - Іван Інзов, зі всією можливою щирістю, наполегливістю і політичною передбачливістю, дбав, аби нові колоністи, і, зокрема, болгари, дістали змогу по-селянськи ґрунтовно приживатися у безмежних буджацьких степах. Аби вони могли вистояти на цих землях під час турецьких навал та підступів стихії; здобути для себе і своїх  нащадків кращу долю і, не кращу, – бо “кращих” чи «гірших» батьківщин не буває, – а просто свою другу батьківщину. Тож чи варто дивуватися, що, завдяки цим зусиллям, генерал-попечитель заслужив на щиру повагу не лише кількох поколінь колоністів, але й багатьох інших сучасників?

Досить сказати, що свого часу до постаті Інзова з більшим чи меншим успіхом зверталася ціла низка авторів історичних розвідок та нарисів. І серед них – знаний дослідник А. Скальков­ський – «Болгарские колонии в Бессарабии и Новороссийском крае» (1848), а також Г. Соколов, А. Струдза, А. Фадєєв; один із засновників Одеського товариства історії та старожитностей Н. Мурзакевич, автор біографічного нарису «Инзов Иван Никитич» С. Потоцький, сучасний краєзнавець М. Агбунов, інші дослідники і публіцисти.

…На тлі цих імен, усе впевненіше заявляє про себе і вдячний нащадок мужніх болгарських переселенців Іван Нєнов, який із твору в твір наполегливо підступається до пізнання історії свого краю, і так само наполегливо випробовує свій мистецький хист у змалюванні образів болгар-степовиків. Журналіст і письменник, кандидат політичних наук, член національних письменницьких спілок України і Болгарії, він упродовж багатьох років по-мистецьки осмислює події минувшини отого окрайця землі української – Придунав’я, який, волею історичної долі, було відведено його землякам-болгарам; їх фольклор та обряди, побут і національні традиції…

Справжніми подіями в культурному відродженні болгарського земляцтва стали свого часу і повісті Нєнова “Міст розлучень” та «Попечитель», і двомовний, болгарською й українською мовами виданий, роман «Розкидані по землі», а тепер ось цей перелік вдало доповнює роман «Отец бессарабских болгар».

Зазначу, що саме ці романи і повісті виявилися першими в Україні художніми творами, в яких Нєнов правдиво, і по-мистецьки талановито, дослідив воістину страдницьку істо­рію українських болгар, котрі ще в XIX столітті, рятуючись від османського ярма, пересе­лилися на територію Придунав’я і, зокрема, в буджацькі степи. А вже через долі героїв цих творів письменник намагався відтворити картини життя своїх земляків, їх бо­ротьбу за виживання у спраглому степу, праце­любність та непогамовне прагнення волі.

І мав рацію доктор історич­них наук, професор Михайло Дихан, коли у своїй передомові писав: «Історичний роман Івана Нєнова «Розкидані по землі» - своєрідна енциклопедія двохсотрічної історії болгар на теренах нинішньої Украї­ни, в якій сплелися трагічні та героїчні сторінки їхнього життя в пошу­ках щастя. Автор через художні образи зміг розкрити феномен болгарського характеру, в якому головною рисою була боротьба за виживання. Подеколи - рідко, з радістю, але завжди з вірою й надією на вільне життя».

До цього слід додати, що чимало епізодів і сцен із романів «Розкидані по землі» та «Батько бессарабських болгар» допомагають читачеві зазирнути в етнографічний і фольклорний дивосвіт болгарських родин середини XIX століття, осмислити їх погляди на життя та історичні реалії, пізнати особливості їх духовного світобачення і житейського будення. Твори Івана Нєнова тому й містять у собі величезний художньо-пізнавальний заряд, що й сам автор – і це засвідчують не лише його художні твори, але й газетна публіцистика, - постає перед нами досить тонким знавцем не тільки історії, але й фольклору та етнографії, взагалі, всього розмаїття життєвих реалій своїх земляків.

 Причому досить мудро вчиняє письменник, вдаючись до видання деяких своїх творів - одразу двома мовами під однією обкладинкою. Згоден, прийом у світовій літературі не новий, але й користується ним автор не задля претензії на оригінальність. Скажімо, видання двомовного роману «Розкидані по землі» дозволяє болгарському читачеві в Україні відчути, як болгарське слово його земляка лунає мовою держави, на території якої йому випало жити. І, водночас, завдяки такому друкові, твір болгарського письменника стає набутком усього україномовно­го­ світу. 

 Впевнений, що художньо-документальні твори Івана Нєнова не лише увійдуть до вітчизняної історії помітним явищем літературного становлення бессарабських болгар на тлі розвитку всеболгарської культури, але й, – що дуже важливо, – стануть повчальним підґрунтям міжнаціональної злагоди в нашому Причорноморському краї.

Від редакції: 

У наступному номері «Одесь­ких вістей», що вийде друком найближчої суботи, у традиційній рубриці «Гість редакції», ми запропонуємо вашій увазі зустріч із журналістом та письменником Іваном Нєновим. 

Район: 
Выпуск: 

Схожі статті