Одеса - Львів: І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь

За підсумками минулого туристичного сезону Одесу та область відвідало понад 6 мільйонів гостей (принаймні, саме таку цифру озвучував губернатор Максим Степанов). Зрозуміло, що такі підрахунки річ досить складна.  Враховуються статистика Державної прикордонної служби (це стосується іноземців), факт реєстрації у готелях та хостелах, статистичне збільшення покупок харчових продуктів, дані мобільних операторів тощо. В будь-якому випадку потік туристів щорічно збільшується. Значна їх частина прибуває до курортно-пляжних закладів переважно лише у «високий сезон». Тому на сьогодні одне з головних завдань галузі полягає в тому, щоб зробити регіон  привабливим протягом усього року.

Певні успіхи в цьому напрямку вже є, і найактуальніший приклад – одеська Гуморина. Але  потенціал зростання все ще не вичерпано, тому корисно буде  зробити порівняння з іншими туристичними перлинами України. Нещодавно подібну нагоду надав прес-тур «Чарівний Львів», організований Українським журналістським фондом. 

Цікаво, що Львів та Одеса входять у ТОП «11 кращих українських міст для подорожей» за версією американського каналу CNN» (причому Львів цей рейтинг очолює). Не будемо зараз сперечатися, хто кращий – це справа смаку. Але придивитися до львівського досвіду - не завадить.

Одразу зазначу, що організатори (з боку приймаючої сторони) вирішили оминути найбільш «розтиражовані» об`єкти ( Площа Ринок, Високий замок, Личаківське кладовище). Можливість поблукати центром самостійно була (зранку чи ввечері, після офіційної програми), але акцент робився на іншому.  Львів постав перед нами як сучасне європейське місто, де, при всій повазі до традицій, шукають нові форми роботи з гостями. Досить сказати, що першим заходом, який відвідали учасники прес-туру, був VII форум місцевого самоврядування, який відбувався на території Українського католицького університету. А загалом палітра вражень була вражаючою: від концерту у залі органної музики до найсучасніших підприємств (Soft serve), адже Львів,  як і Одеса, є однією зі столиць української  IT-індустрії.

Про смаки не сперечаються, їх враховують

Коротко про те, що так чи інакше викликало якісь паралелі з одеськими реаліями. Якою б високодуховною істотою не був турист, їсти і пити йому потрібно. Більше того – саме гастрономічні тонкощі можуть стати одним з тих «гачків», які  його зачеплять вже не на рівні розумувань, а смакових та інших відчуттів. В цьому плані Львів має багато що запропонувати своїм гостям: від цілком демократичних «кафешок» до ресторанів високої кухні.  

А чи знаєте ви, чим за світовими стандартами, має відрізнятися така люкс-ресторація? Площа кухні в ній має дорівнюватися площі зали. При цьому в залі – жодних натяків на запах їжі (бо потужні витяжки справляються з  проблемою). Про ці та інші тонкощі українським журналістам під час вечері розповідала Тетяна Гончаренко, одна з ініціаторів створення HoReCaSHOW Lviv, міжнародного форуму, який збирає представників туристичної та кулінарної галузі. Контакти з іноземними виробниками, демонстрація найсучаснішого обладнання (6 піц одночасно випікаються за 30 секунд – як вам таке?), майстер-класи від профі кулінарії – все це HoReCaSHOW Lviv, чергове проведення якого планується на початку вересня. 

Ще один приклад –  гастрономічна презентація, яка відбулася в історичній  лемківській садибі на території парку-музею «Шевченківський гай» під Львовом. Це величезна експозиція під відкритим небом, де можна  помилуватися на зразки давньої сільської архітектури (хати, криниці, церкви), а заодно придбати якісь сувеніри чи пограти на старовинних музичних інструментах. А ще тут є магазинчик з продажу органічних фермерських продуктів: ковбас, сирів, настоянок тощо. 

Як з`ясувалося, проект «Карпат­ський смак» об`єднує фермерів з чотирьох областей та підтримується урядом Швейцарії. Фінансова допомога тривала п`ять років і незабаром завершується, але тут сподіваються на новий грант. Зацікавленість європейців пояснюється не лише підтримкою малого товаровиробника (в деяких фермерів у господарстві лише 2-3 корови), а й тим, що саме такі локальні, органічні продукти (їхню якість  та процес виробництва перевіряє інспектор з Швейцарії) найбільш відповідають  смакам закордонних туристів.

Гастрономічний туризм на сьогоднішній день вважається одним з найперспективніших напрямків галузі. Зовсім недавно «Одеські вісті» розповідали про  «Дороги вина та смаку» -  ідею створення винних та туристичних гастрономічних маршрутів по Бессарабії. 18 березня було підписано Меморандум про співпрацю між проектом Європейської Комісії  «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні» та Національною туристичною організацією, яку до речі очолює наш земляк Іван Ліптуга. Як зазначив Іван Леонідович, в Україні іноземного туриста цікавитимуть не суші-бари, а саме місцеві продукти, пов`язані з історичними та культурними особливостями. Головне – забезпечити харчову безпеку, зручну логістику та належну рекламу.

Що стосується самої Одеси, то тут також відбуваються заходи на зразок Фестивалю полуниці чи Дня помідора. В  регіоні  вже проводяться міжрайонні або й обласні Фестивалі борщу, вина тощо. Це весело, смачно і  - за правильної організації – фінансово вигідно. Фахівці переконані, що у багатоетнічної Одещини високий гастрономічний потенціал, і вона може запропонувати гостям набагато більше, ніж традиційні вареники.

Справи фестивальні

Ще трохи про фестивалі – в дещо іншому ракурсі. Одеса – не Стамбул, але в деякому сенсі теж «місто контрастів». Найсучасніші будови інколи сусідять з відвертими руїнами. Дещо сумно виглядають закинуті промислові зони великих підприємств часів СРСР, деякі бази відпочинку. Інколи такі об’єкти просто зносяться (як Чайна фабрика) під новобудови, територію деяких орендують десятки дрібних підприємств та установ. На лінії від Пересипу до селища Котовського можна спостерігати ще й такі варіанти, як створення пейнтбольного клубу чи  яхтової марини. 

Загалом, такі ось «промислові напівруїни»  мають свій шарм (як квартири у стилі «лофт») і користуються попитом у певної категорії споживачів (здебільшого – енергійної молоді). Ефектним прикладом такого використання може бути Fest Repablik  у Львові – територія колишнього склозаводу, яка стала місцем проведенням найрізноманітніших фестивальних заходів. Загалом-то власники-засновники і так були відомі на всю Україну мережею львівських аутентичних кав`ярень  та ресторанчиків. Але у Fest Repablik збирається активніша публіка. Серед сірих цегляних стін, прикрашених графіті, цілком доречно виглядатиме як молодіжна музична тусовка, так і всілякі  напівспортивні заходи. Враховуючи хіпстерські нахили своєї цільової аудиторії, тут же, в колишніх цехах, розмістилися пивоварня, яка спеціалізується на крафтовому пиві і кав`ярня. Частково напої споживаються на місці (наприклад, під час Пивного фестивалю), частково – постачаються в інші заклади. А ще на території  Fest Repablik  розташувалися офіс знаменитого «Видавництва Старого Лева», керамічна майстерня,  дитсадок для дітей працівників і дитячий майданчик. На майданчику, до речі, можуть залишити своїх дітей молоді батьки, які приїхали «пофестивалити».

Така начебто «розкиданість» та багатогранність насправді дозволяє зменшити бізнес-ризики, пов`язані із зацикленістю лише на одному напрямку, і водночас створити майже замкнутий цикл виробництва, коли власна продукція  доходить до споживача завдяки іншим проектам (ті ж керамічні чашки – посуд для власних закладів і водночас сувеніри, які охоче розкуповують туристи).

Може  й  в Одесі варто замислитися, що чергова висотка – це не єдиний варіант використання землі у колишніх промзонах? А може у когось з наших земляків є цікава ідея, і він шукає фінансової підтримки для втілення свого проекту?

Бізнес з інтелігентним обличчям

Львів справив приємне враження своєю атмосферою і якимось дуже органічним поєднанням старовини та сучасності. Чомусь в багатьох із нас в голові сидить протистояння: або шляхетна  та бідна старовина або сучасний, багатий несмак. А це далеко не завжди так. Взяти хоча б BankHotel Lviv, де проживали учасники прес-туру. Колишнє помешкання Австро-Угорського  банку виконувало банківські функції при багатьох режимах (включно з фашистською окупацією та радянськими і пострадянськими часами). Після пожежі було реконструйоване і перероблене у готель. З`явилося кілька додаткових поверхів, але все нагадує про історію: старовинна плитка та вікна-вітражі на першому поверсі, величезні і важкі сейфи, у яких колись зберігалися банкноти та золоті злитки, а зараз – італійські келихи  для вечірок та банкетів. Розкіш та смак – не завжди антоніми.

Ще один приклад – справді незабутня зустріч з  етнографом-колекціонером Роксоляною Шимчук. Чесно, я йшла на зустріч в її  етногалерею з похмурими  думками: «Магазин, чиста реклама». А потрапила – у справжній  музей українського костюму, яким опікуються закохані у свою справу люди.  Через те, що  наступна зустріч зірвалася, ми три години (!) слухали цікавезну лекцію про історію української сорочки та прикрас і не занудьгували ні на хвилину. Так, тут є магазин. Продають прикраси, старовинні сорочки та їхні репліки, здають вбрання в оренду, але ж утримання галереї, зарплатня працівникам вимагають  коштів. І крім чистого заробітку тут проводять величезну просвітницьку роботу: від благодійного фотопроекту (дружини вояків АТО в аутентичних українських сорочках) до спілкування з музейними працівниками або просто дівчатами, які хочуть зробити щось подібне і абсолютно безкоштовно вивчають особливості швів та вишивки, а потім навіть розміщують схеми в Інтернеті. Свою першу вишиванку пані Роксоляна купила ще студенткою  в 90-ті, а зараз я щиро бажаю, щоб  здійснилася її мрія, і колекція отримала гідне того музейне помешкання. Такі приклади «інтелігентного бізнесу» справді надихають. 

P.S.  Це була моя перша поїздка до Львова. Їздила по роботі досить багато, але з цим містом якось не складалося. Я вдячна за три дні вражень (зокрема й ті, для яких не знайшлося місця у цій статті). А ще вдячна за свіжий погляд, з яким повернулася до Одеси. 

На знімку: львівський міський пейзаж

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті