Заслужила в Бога довге життя

17 квітня зустріла свою 95-ту весну жителька Захарівки Іаноарія Георгіївна Дуднік. Проста роботяща жінка, яка майже все своє життя мешкала в селі Балашеве. А декілька років тому діти придбали їй хатину в райцентрі поруч із базаром. 

Ювілярка є унікальною хоча б тому, що пережила голод, репресії, війну, повну руйнацію країни та її нелегку відбудову. А крім того, разом із чоловіком, Олексієм Федоровичем (нині вже покійним) народили і виростили п’ятеро діточок, за що їй було присвоєно високе звання „Матері-героїні”. Всього випало на долю цієї вбіленої сивиною жінки. І при цьому вона не втратила людяності, щирості й оптимізму. 

З нагоди ювілею до Іаноарії Георгіївни завітали заступник голови райради Володимир Іванов, керівник ветеранської організації району Володимир Марковкін, секретар Захарівської селищної ради Валентина Кокорич та помічник народного депутата Олександра Пресмана Валентина Крилова. Гості прийшли до поважної іменинниці з квітами, подарунками та щирими словами вітань, від чого жінка була розчулена до глибини душі.

Розповідаючи про своє життя, жінка зізнається, що, не зважаючи ні на що, вона щаслива: щаслива була дружиною – мала люблячого, турботливого чоловіка, щаслива матір’ю – п’ятеро діточок завжди радували її, щаслива бабусею – онуків і правнуків, які нею пишаються. Бо виховувала їх у любові до життя, до людей, на духовних і моральних цінностях. І хоча доля порозкидала всіх на безмежних теренах колишнього Радянського Союзу від Захарівки до Ізмаїлу, Москви, Мурманська і навіть міста Полярного, та це не заважає їм почуватися однією дружною родиною. А хіба треба більшого щастя, ніж мати велику люблячу сім’ю, де відчуваєш себе рідною і потрібною. Тільки тоді розумієш – не даремно стільки страждала, адже отримала благословення Боже. 

Весь свій вік Іаноарія Георгіївна тяжко працювала, не звикла сидіти, склавши руки, тому без роботи не може. Пригадуючи роки воєнного лихоліття, жінка розповіла, як їхня мати ховала своїх чотирьох донечок-красунь від неситих очей окупантів, одягала на них якесь дрантя і мастила обличчя сажею. 

До приходу окупантів 17-річна Іаноарія разом із багатьма дівчатами і жінками Захарівського району копали окопи, не раз потрапляли під обстріли та бомбування. А після визволення нашого краю в 1944 році її  було мобілізовано на відбудову міста Одеси. Тяжко довелося працювати, валити ліс в Чернігівській області для виготовлення залізничних шпал, укладати залізничні рейки, розбирати завали зруйнованих будинків та багато іншого. 

Сьогодні, згадуючи все, бабуся Ара (так на неї кажуть рідні) дивується, де лише сили бралися? 

Якось, відбудовуючи православний храм, який розташований на вулиці Пушкінській в місті Одеса, потрібно було залізти на значну висоту, під самий купол, аби протягнути дроти. Всі, хто був поруч, боялися це зробити, а молода, дужа Іаноарія взялася, і, хоч як страшно не було, вона зробила те, що вимагалося. А коли спустилася, її зустрів настоятель храму і сказав, що за таку Богоугодну справу вона буде жити довго-довго. Вийшло, що слова настоятеля храму були пророчими. Тож, з роси і води вам, шановна ювілярко! 

Хай ще років та років подарує Вам доля,

У здоров’ї і щасті, без журби і без горя.

Наснага і мудрість у серці хай квітнуть,

Щоб ще ювілей Ви зустріли столітній!

Выпуск: 

Схожі статті