Рєдко да мєтко!

Якось довелось спекотного літнього дня «мандрувати» електричкою із Києва у відрядження. Якби не огрядна, щедра на спілкування попутниця бабця Любка, як сама себе називала жіночка, то ота поїздка в переповненому людьми вщерть задушливому вагоні  була б подібною, напевне, до танталових мук. Говірка  бабця Любка була з породи тих людей, які абсолютно не вміють мовчати. Спочатку вона розповіла про свою дочку Галю, що живе в Києві, і де саме живе. Про онуків, про зятя.  А далі детально про своє село, про сусідів, про колгосп і голову колгоспу, про сільський будинок культури і те, як у селі святкують, яких пісень співають.

І якось так виходило - все добре і всі добрі. Одним словом, суцільний позитив. Аж поки не згадала «свого хазяїна» діда Петька. Ні, ви не подумайте, що дід Петько одразу ж потрапив під вогонь критики. Він добрий господар, має руки золоті, але ж, як виявилося за словами бабці Любки, ...такого брехуна ще пошукати треба.

- От тобі і маєш,- кажу співчутливо, - і часто дідусь бреше?

- Та ні, не часто, - відповідає бабця, - він бреше рєдко да мєтко.

І розказує наступне:

- Років зо два тому мали ми картоплю на городі копати. Я кажу: розпочнемо завтра. Ми люди літні, з городом одразу не впораємось. Потроху будемо: завтра зо два рядочки, післязавтра ще два, отак потихеньку. Бачу, дід щось крутить: може, післязавтра, відкладемо на один день, га? Ні, кажу, так до осені відкладати будемо, приступаймо завтра і крапка.

Отож наступного дня розпочали. Та не довго, бо дід якось так зігнувся тай каже: щось мені недобре, так живіт скрутило, що й дихати важко. Я сполошилась: давай до хати, зараз викличу швидку допомогу, а раптом апендицит?! Та ні, кажу дід, то не апендицит, то так чогось, піду, якусь таблетку з’їм та полежу, поки попустить.

Та й пішов. А я продовжую копати картоплю. Не знаю, скільки часу минуло, аж раптом думаю: як там мій дід, а раптом йому зле? І мерщій до хати. Приходжу - а в хаті телевізор горлає, футбол показують. А дід як барон розсівся на дивані і руками жестикулює. 

Ну то для чого було брехати про живіт? Не міг чесно сказати, що футбол хоче подивитись? Тут я йому і показала, де раки зимують. Рєдко да мєтко.

Район: 
Выпуск: 

Схожі статті