Нинішня осінь видалася теплою і в міру сухою. Тож була можливість і на городах впоратися, і до зими підготуватися. Хоча це не означає, що в селах вже сидять без діла. Тут такого не буває. Роботи вистачає за будь-якої пори року. Йдучи вулицею, всюди зустрічаєш людей, які або листя громадять, або город копають. Багато хто пиляє, рубає або складає дрова. Заготівля палива на зиму в наших краях о цій порі – найактуальніше заняття.
В одному з подвір’їв жінка середніх років рубає хмиз. Як пояснила, весною розчищали виноградник, дерева в саду. Тож зібралася чималенька купа ломаччя.
– Раніше займатися ним не було часу, – говорить жінка, – з ранньої весни до пізньої осені поралася в городі. Все ж на одні руки. Чоловік у місті на роботі. Діти теж в Одесі. В кожного своє життя. А я сама пораюся по господарству. От вже виорала город, та й взялась за хмиз. Взимку в грубці палитиму ним.
– А дрова або вугілля купуєте?
– Купую, але на мінімальну пенсію не напасешся на всю зиму. Адже нам в селі потрібно ще й свиням запарити, водички підігріти, отож доводиться припасати все, що горить. Тим паче тепер, коли ціни і на вугілля, і на дрова зросли в кілька разів.
– Та якби ж то лише паливо треба було купувати, а то ще й продукти, – долучається до розмови старенька бабуся, яка, почувши, що сусідка з кимось розмовляє, причовгала на двох палицях, – в мене й город великий, та несила вже його обробляти, тож доводиться і капусту, і картоплю купувати. Ото хоч цибульку ще сама виростила.
– Та я й клопоталася усе літо, а от капуста і в мене не вродила. Засушливе літо було, – додала жінка і знову взялася за сокиру.
В окремих подвір’ях можна побачити купи полін, або вже напиляних чурок. Та багато хто намагається купувати те паливо, яке дешевше, наприклад , відходи деревообробних цехів, так звані обрізки.
Вечоріє. Далеченько по вулиці чути звук електропили. Чоловік середніх літ пиляє саме такі обрізки. Донька одразу ж складає їх на тачечку і відвозить до сарайчика, де мати складає їх акуратненькими стосиками. Тут все нормально. Зима цим людям не страшна.
До речі, в деревообробних цехах Саврані є ще одне паливо, яке останнім часом стало дуже популярним серед мешканців району – це тирса. ЇЇ заготовляють здебільшого влітку. Саме так робить Олександр Федосійович, якого ви бачите на знімку. Причому заготовляє він її в основному влітку та восени. Тоді її не так розбирають, до того ж вона суха. А отже, буде краще горіти. До речі, тирсою нині палять, як у пічках, так і в котлах та спеціальних бойлерах. Використовують її для обігріву виробничих приміщень, невеликих офісів.
Проїжджаючи селами, цікавлюся в людей, чи не бояться зими.
– А чого її боятись? – бравенько відповідає дідусь Олександр із Концеби. – Маємо з бабцею три машини порубаних дров, одну тонну вугілля, їсти теж є що. А щодо одягу та взуття, то, дав би Бог, все, що маємо, переносити. Головне, щоб тільки здоров’я було.
Про те, як готуються жителі села до зимового періоду розповідає й Осичківський сільський голова Володимир Гончарук:
– Зрозуміло, що всі однаково забезпечити себе не можуть, але в міру своїх можливостей всі жителі закуповують дрова, вугілля. Ми взяли під особливий контроль самотніх людей, яких обслуговують працівники територіального центру. Ми їх спрямували на те, щоб дідусі та бабусі, передусім із своїх пенсій придбали паливо, теплий одяг та продукти, а вже потім відкладали на подарунки своїм родичам або витрачали на якісь інші потреби.
А ще ми допомагаємо тим, хто бажає придбати дрова, зробити замовлення у людей, які цим займаються. Причому за бажанням замовника дрова привозять або пиляні, або вже і порубані.
В селах готують до зими не тільки свої оселі, а ще й худобу. Тож тепер частенько можна побачити, як звозять додому із поля кукурудзиння, сіно складають у сінники, утеплюють хліви. Хоча й тут не всі однаково дбають про настання холодів. В Осичках довелося почути розповідь про те, як в однієї горе-господині вже кілька днів корова так гучно реве, що в сусідів несила слухати той плач худобини. Жінка загуляла, а про те, що корову потрібно годувати, забула. Зрозуміло, що газдиня, яка не годує худобу тепер, не запасла їй корму на зиму. На жаль, в нашій глибинці цей випадок не поодинокий. У кожному селі можна знайти родину, де живуть одним днем. В теплу пору року п’ють, гуляють, а взимку то хмиз збирають, то якусь ломаку в лісосмузі вирубають, а то й так померзнуть.
Хоча, тітка Ганна з Неділкового, яка ледве може з палицею перейти подвір’я, сказала:
– Якщо ти не ледар та не пияк, то зима не страшна. Адже ми живемо в лісовій зоні. При бажанні можна влітку заробити дров, назбирати кори, чи сухого гілля, якого повен ліс.
Коли в сосняку побачила двох діток з кошиком, вирішила, що ті гриби збирають, хоча, трохи запізно для грибів. Та зустрівши в іншому місці жінку з мішком, зрозуміла, що люди збирають шишки. Тоді й пригадала, що чимало сільчан, які мешкають біля соснового лісу, взимку палять шишками. Вони дають добрий жар. А головне – безкоштовно. До того ж, збираючи шишки, можна прогулятися, подихати свіжим повітрям.
– А ви знаєте, – сказав мені чоловік, що все життя пропрацював механізатором, а тепер, сидячи на стільчику, рубав гілки, – в селі тепер легше перезимувати, ніж у місті. Головне, не потрібно лінуватися. Щоденно чую по телевізору, що ще не підключили опалення то в одному місті, то в другому, а там обіцяють відключити, бо комунальники не розрахувалися за газ. А я ось врубав хмизу і напалю лежанку, ляжу, та й грітиму свої старі кості. Ви напевне, не пам’ятаєте, як раніше палили соняшничинням, соржинням, кукурудзинням.
Справді, стебел із соняшнику у вигляді палива вже не пам’ятаю. А от соржинням і самій доводилось палити, щоправда в літній пічці. А цієї осені теж бачила, як одна жінка в’язала у снопи пожнивні рештки від сорго, щоб взимку палити ними в грубі.
От і виходить, що міський комфорт не завжди краще. Схоже, що у період кризи краще жити в примітивних, сільських умовах, зате в теплі. Як сказала тітка Марія із Глибочка:
– Я й сміттям напалю, та й не замерзну. А в місті як бути, коли не працює котельня, чи немає газу?
Звичайно, відсутність газу не тішить і сільських жителів. От уже декілька днів на Савранській газобалонній дільниці відсутній скраплений газ. Люди везуть пусті балони машинами, мопедами чи велосипедами в обидва боки. Ходять чутки, що через подорожчання газу взагалі його більше привозити не будуть.
Але працівники газобалонної дільниці запевнили, що газ буде, але вартість справді вища – 157 гривень за один балон. Хоча ще попереднього разу завозили по 130 гривень. А наприкінці літа така ж кількість скрапленого газу коштувала 97 гривень. Що нам чекати ще через місяць, ніхто не знає. А що на кінець зими? Взимку ще на плиті можна зварити їсти. Весною та влітку це питання вирішити проблемніше. Звичайно, наші сільчани і тут знайдуть вихід. Можна збудувати літню пічку, чи просто скласти кілька цеглинок і навіть по трісках зварити борщ. Та дуже хочеться, аби наші можновладці не тільки самі жили у ХХІ столітті, а й подбали про належні умови для всіх мешканців України, включаючи й жителів глибинки.
