Для мене театральний фестиваль «Молоко» (провадився він в Одеському Культурному Центрі – художній керівник і директор Михайло Журавель) став відкриттям.
Перше враження – який строкатий букет зібрали організатори: три країни (Білорусь, Росію та Україну) представляють тринадцять міст, у конкурсному показі – 15 вистав. Різноманітний склад учасників – драмтеатр, ТЮГ, театральні студії, аматорські театри, творчі об’єднання, театральна школа… Враження друге – усе це творче зібрання вирує, спілкується, показує себе, розповідає іншим, обмінюється думками, у яких переважає позитив, і створює атмосферу дружелюбності, відсутності амбіцій, готовності творити, змінюватися й зростати.
Мені довелося побачити лише деяку частину вистав. Уже після декількох переглядів був помітний великий перепад рівнів представлених робіт. Яскраве враження справила вистава Щелковського драматичного театру «Собаки». Повість К. Сергієнка «Прощавай, байраче!» мені знайома, але було цікаво: ЯК вони це зроблять на сцені, як донесуть гостросоціальну драму, у якій грань між «спростити» і «перегнути» дуже хистка. Молодь з Підмосков’я впоралася із завданням блискуче. Режисер Світлана Погодіна і типажі, і характери, і фактуру акторів вгадала й вжила точно, а динаміку дії вибудувала так, що ніхто не залишався на задньому плані: навіть у паузах між репліками персонажі залишалися в епіцентрі того, що відбувається. І уся ця собача спільнота, викинута життям у байрак, виявилася так по-людськи пізнавана: пес Гордий, що не втрачає надію знайти свою Людину, озлоблений невдаха Чорний, наївний ерудит Головатий, «ветеран» байраку – Кульгавий, прагматичний кіт Ямомото, який добре знає, як бути улюбленим, а отже, і ситим, і доглянутим… В оцінці цієї вистави розбіжностей практично не було – у підсумку вона і посіла перше місце.
У паузах між виставами я знаходила цікавих співрозмовників. Зінаїда Пасютіна з Мінська вдруге привезла до Одеси студентський театр-студію «7 поверх» (Білоруський державний університет культури і мистецтв). Минулого року робота цього колективу «Дві невигадані історії» здобула приз глядацьких симпатій. Цього разу білоруські студенти зачарували усіх сценічним варіантом оповідання Рея Бредбері «Чудовий костюм кольору вершкового морозива». (Це було динамічно, весело, легко, із чудовою пластикою, піснями, танцями і віршами – у найкращих традиціях студентських театрів). А актор Василь Байдак, який до того ж і автор текстів пісень до вистави, став володарем «Диплома за найкращу чоловічу роль». Зінаїда Михайлівна – досвідчений режисер, чимало років працює з молоддю, віддає перевагу драматургії моральній, із заразливим позитивом, якою і вдалася вистава «Чудесний костюм» за її сценографією (третє місце на фестивалі). Атмосферу фестивалю «Молоко» З. Пасютіна охарактеризувала як щиру, без тріскотні (театральної та закулісної), із чималою користю для професійного зростання – враховуючи і різноманітні майстер-класи, і жвавий обмін враженнями, і можливість критично оцінити свою роботу в контексті представленого.
До речі, про майстер-класи. Один з них провадила відомий хореограф Ольга Воробйова. На моє запитання, як їй працювалося з такою строкатою аудиторією, у якій і досвідчені актори, і початківці, і аматори, відповіла: «Складніше, ніж з однорідною, але нічого екстремального в цьому не було. Навіть була певна перевага. «Профі» прагнули не спасувати й «тримати фасон», а інші категорії дефіцит техніки чудово компенсували жагою пізнання нового. На цьому фестивалі працюється без напруження, бо гарний тон задають організатори – дуже безпосередня атмосфера, немає зоряності, домінує щире бажання навчитися нового».
В останній день фестивалю було представлено дві цікаві роботи, кожна одержала свою нагороду. Моновистава «Заспів мадонни з Пінеги» за Федором Абрамовим принесла акторці Нижегородського театру драми Наталі Кузнецовій «Диплом за найкращу жіночу роль». А п’єса «Меню» (автор Олександр Мардань) у виконанні одеських акторів Карини Шрагіної та Ігоря Геращенка виділила їх як «Найкращий дует». Не з патріотичних міркувань хочу сказати про цю роботу окремо. На мій погляд, це приклад гарної сучасної драматургії – вдумливої, інтелігентної, людськоцентричної, актуальної… Один із членів журі фестивалю театрознавець і режисер Олег Зайцев точно помітив, що «Олександр Мардань пише для розумного глядача й говорить з ним нормальною людською мовою». Цьому матеріалу пощастило потрапити до рук режисера Сергія Куркаєва, який зумів за допомогою лаконічної сценографії сфокусувати увагу на переживаннях героя, які, своєю чергою, точно, без надмірностей, делікатно, з великою кількістю емоційних відтінків передав Ігор Геращенко. Мені подумалося, що ця робота стала окремим майстер-класом, у якому не пояснювали, як це треба робити, а ЗРОБИЛИ!
Усе побачене на сцені Одеського Культурного Центру я подумки розділила на вистави гарні й різні. Гарні, зрозуміло, сподобалися, але й різні були цікаві кожна по-своєму. Фестиваль «Молоко» провадився вшосте. За результатами голосування журі цього року вирішило не присуджувати гран-прі, а визначити три перші місця. Хоча, я гадаю, що результатів у фестивалю виявилося набагато більше, ніж дипломів і призів, враховуючи радість спілкування, пізнання й знаходження нових друзів.
