На хрестоматійне запитання в заголовку кожний, напевно, знає відповідь, – з вішалки. Але коли в одному із численних інтерв'ю всіма улюблену кінозірку Ірину Апексімову запитали, із чого для неї починається Театр (саме так, з великої літери!), вона відповіла: «З театрального класу».
Упевнена, так само відповіла б на це запитання ще одна зірка театру та кіно – Нонна Гришаєва. Обидві талановиті акторки, широко відомі нині в Україні, Росії та за межами обох країн, – випускниці різних років театрального класу Одеської загальноосвітньої школи № 37. У році, що настав, цей знаменитий клас відзначає 35-річчя від дня заснування. Серед його випускників, крім акторів, є режисери, кіно- і телеоператори, сценаристи, телеведучі, педагоги, журналісти – досить широкий спектр творчих професій.
– А по-іншому й бути не може, – говорить директорка школи Наталя Олегівна Чепель. – На конкурси вступників до театрального класу приходять діти, схильні, насамперед, до гуманітарних професій. І перед вчителями стоїть досить складне завдання – гармонійно поєднати загальноосвітню програму із художньо-естетичним вихованням, образно кажучи, злити воєдино фізику та лірику у навчальному процесі. Школа була свого роду першовідкривачем в Україні, коли створювався театральний клас. Ініціаторка його створення – талановитий педагог Ольга Сергіївна Кашнева, яка багато років була і класним керівником, і куратором театрального. У його становленні дуже допомагали режисери, актори одеських театрів, які активно співпрацювали із вчителями. Сьогодні ця традиція триває: у нас склалися добрі творчі стосунки із Українським театром імені В. Василька, із класом працює помічник режисера Микола Михайлович Данилюк. Хотілося б тіснішої співпраці і з іншими театрами: справді ж, наші старшокласники-театрали жодного режисера не розчарували б.
Це ж побажання висловили і класний керівник О.С. Маханько, і педагог О.В. Войченко, яка закінчила свого часу театральний клас, а нині викладає старшокласникам основи художньої культури.
У справедливості слів про те, що жоден режисер у них не розчарувався б, я переконалася, коли разом із усією шкільною залою аплодувала юним артистам театрального, які зіграли поставлену до Нового року виставу «І крила янголам повернути». Автор сценарію та режисер постановки А.Ю. Гаврилов – теж випускник театрального класу, вчитель, який нині веде уроки сценічного руху.
Ах, як вони грали! Якими щирими, пластичними та переконливими були вони у своїй грі, як відверто та захоплено насолоджувалися участю у театральному дійстві! Вистава, у якій, на перший погляд, основною була вічна тема батьків і дітей, непростих взаємин в одній родині, по суті, стали притчею про любов. І «Алілуйя» зі знаменитої Ленкомівської вистави «Юнона» і «Авось», виконана на одному подиху юним багатоголоссям, що звучала у фіналі, сприймалася як апофеоз любові, злагоди та взаєморозуміння, – усього того, чого сьогодні часом так не вистачає і дітям, і дорослим.
Ось вони стоять переді мною після вистави, розпаленілі, з очима, що світилися від радості, вони ще перебувають в атмосфері тільки-но відчутого сценічного напруження: Янголи – Ангеліна Трандафілова та Арсеній Бабан, Любочка – Любов Бобильова, Мама й Тато – Катя Пономарьова та Арсеній Бургазлі, Кім – Андрій Єлістратов, Віра – Ганна Артеменко. На моє запитання, що для них найголовніше в театральному класі, дружно відповідають: «Атмосфера творчості». А Люба, яка збирається вступати до театрально-художнього училища і бачить себе в майбутньому режисером, додає: «Це найкращий клас». Запам'ятайте їхні імена, читачі, як і їхнього вчителя. Я впевнена, що в недалекому майбутньому хтось із них буде давати інтерв'ю як нова зірка театру та кіно. І на запитання, із чого для нього особисто починається Театр, ні секунди не сумніваючись, відповість: «З театрального класу».
