Нинішній наш герой віку свого ювілейного не відчуває. “Для актора, - говорить Еміль Абрамович Силін, - важливий внутрішній стан, бажання і вміння трудитися”. І все-таки наприкінці січня відбувся в театрі музичної комедії ім. М. Водяного ювілейний вечір-бенефіс Е.А. СИЛІНА.
У ньому взяли участь актори, з якими протягом багатьох літ, - а в театрі Еміль Силін з 1962 року, він виходив на сцену. Все було гарно, урочисто, весело і трохи сумно. Разом з роками відходять ролі, - а їх зіграно, не мало - не багато, понад сто. В оперетах “Циганський барон”, “Золота павутина”, “Старі будинки”, “Циганське кохання”, “Принцеса цирку”, “Карнавал на Французькому бульварі”, “Граф Люксембург” “Баядера” та багато-багато інших. Відходить “старий театр” і його глядачі, що дивилися вистави за участю своїх кумирів десятки разів, закидали їх квітами, оплесками зустрічали біля службового входу, впізнавали на вулицях. А що ж залишається? Театр.
Він завжди уявлявся Емілю Силіну дивом, “іншим світом”. У юності здавалося, що всі хочуть бути акторами, це природне бажання – опинитися в “іншому світі”. Його ж власний шлях до театру був звивистим і в той же час закономірним. Чим пояснити, що він не ризикнув вступати до “театрального” - і “знав, що буде в театрі”? Містичним відчуттям невідворотності долі?
Еміль Силін закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут, працював в артілі “Рембуд” і “Міжколгоспроекті”. І паралельно з навчанням секретів будівельної професії перебував у “іншому світі”: займався в оперній та драматичній студіях, на вечірньому відділенні музичного училища. Був помічений в артистичному середовищі. Все вирішилося майже чудово. “Я йшов Дерибасівською, - згадує Еміль Абрамович, - був дощ. До мене підійшов незнайомий чоловік і сказав: “Це найщасливіший день вашого життя: чи знаєте, що ви – природжений актор оперети?” Я був вражений: як вгадав він мої потаємні думки, мою мрію?” Незабаром з'ясувалося, що незнайомець був головним режисером Кемерівського театру оперети, він бачив фотографію Е. Силіна і впізнав його на вулиці.
Про провінційні театри, у яких йому довелось працювати, Еміль Абрамович згадує і розповідає з захопленням: “Які там були великі артисти!” О. Бобров - у Кемерово, И. Войнаровський - у Хабаровську. Він міг стояти і стояти за кулісами – дивитися, як грає Бобров. Поволі, ненав'язливо навчали вони молодого артиста акторської майстерності.
Разом з одеським театром оперети Еміль Силін пережив радісні і важкі часи. Всесоюзна популярність. Небувалий глядацький успіх. Криза, що настала після смерті Михайла Григоровича Водяного... При тому, що театр – дуже складний, “живий організм” і всіляке траплялося, все-таки протягом довгих років він залишається для Еміля Силіна тим самим іншим світом. День вистави – особливий день. Прокинутися вранці з думкою, що ввечері – на сцену, і є щастя. Хоча і відходять з роками вистави та ролі, сьогодні Еміля Силіна можна побачити в оперетах “Маріца”, “Королева чардашу”, “Граф Люксембург”, “Цілуй мене, Кет”, “Весела вдова”...
Втім, не лише в оперетах. Вже протягом декількох років Еміль Силін створює, як постановник і актор, драматичні вистави. Це свого роду “одеська антреприза”, де беруть участь актори різних театрів. З Валентиною Губською Е. Силін грає виставі “Наречені її чоловіка”, з Іриною Черкаською та Валентиною Прокоф'євою - у “Чоловік за викликом”. “Антреприза” дає можливість не лише спробувати себе у новому жанрі і новій якості, але і вирішити проблему акторської затребуваності. Адже артист - професія залежна і втілення в життя творчих планів, зауважує Еміль Абрамович, “залежить від того, від кого…це залежить”. Зараз же він готує до постановки ще одну виставу. Театр триває.
