Микола Якович Кумайгородський, другий призер конкурсу шахістів, котрий проводила минулого року наша газета, живе у Великій Михайлівці. Точніше, на її околиці, недалеко від другої школи. Тут по-сільському тихо, за городами відкривається дуже гарний краєвид на річку Кучурган, вірніше, на густі зарості очеретів, що позначають вузьку смугу драговини, тепер замерзлої. За нею підіймається до горизонту вкрита лісом гора. Ця мила серцю місцевість, сусідство з навчальним закладом і, мабуть, надійність сторічної батьківської хати визначили переїзд сюди на пенсійний відпочинок колишнього моряка риболовецького флоту, що відпрацював 35 років на Півночі.
Дружина Галина Павлівна там же, у Мурманську, чверть сторіччя, з її слів, “відстояла за вчительським столом”. Школярі, котрі пробігають повз їхній двір, ділиться враженнями колишня вчителька, нагадують про молодість, що гріє серце.
Микола Якович – інвалід, в нього немає ноги. Нещастя трапилося з ним два роки тому. За цей час він і його дружина пережили ще одну сімейну трагедію. “Чорна смуга” на старості років удвічі чорніша. Але Кумайгородські не піддалися біді. Старий моряк навчився “на милицях” пасти гусенят. Цю птицю у сім’ї вважають мудрою, найрозумнішою з пернатої живності, тому, як не важко вести господарство, її тримають. Нещодавно довелося розлучитися з гусаком Яшкою. Жаліють про нього не тільки тому, що був “розумний, як людина”. Яшка наче розумів, що господарю на одній нозі нелегко ганятися за дурними гусенятами, сам “завертав” їх, відганяв від тропи, що веде до небезпечних очеретів, в яких легко загубитися.
На прогулянку до гусей Микола Якович брав з собою “Одеські вісті”, щоб розв’язувати шахові задачі. Ці години, зізнається, були для нього щасливими. І, звичайно, - ті хвилини, коли з-за гори, з Придністров’я, молдавського закордону, приїздив розумник племінник, учень першого класу, котрий також брав участь у розгадуванні етюдів.
- Я дуже хотів поїхати до редакції за призом, - сказав Микола Якович, - і племінника взяв би з собою, якби не нога. Але нічого, через рік-другий навчуся ходити швидше і зграбніше, племінник підросте – і ми будемо готові до подорожі. Якщо пощастить виграти ще один конкурс, то обов’язково приїдемо. Дуже хочеться побачитися з шахістами, котрих знаю тільки за газетами. Десять років слідкую за успіхами колеги з Березівки, що також стала призером цього конкурсу. Передайте їй привіт.
