Дані досліджень Українського наукового центру екології моря та Одеської філії інституту Південних морів свідчать: всі останні роки йде процес поступового поліпшення якості морської води біля північно-західного узбережжя Чорного моря.
Втім, ознаки цього явища можна помітити навіть без будь-яких аналізів на одеських та іллічівських пляжах: після багаторічної перерви з’явилися морські коники, риба-голка, краби, зокрема досить вимогливі до якості води краби-травники. Причини цієї позитивної тенденції також не є загадкою. Передусім це пов’язано із зменшенням кількості забруднюючих речовин, що потрапляють до річок та моря внаслідок різкого зниження обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва. Разом з тим не можна недооцінювати зусилля природоохоронних служб, органів місцевого самоврядування та господарюючих суб’єктів, спрямовані на виконання вимог природоохоронного законодавства. Незважаючи на економічні труднощі, змінюється ставлення до питань охорони довкілля з боку промисловців та підприємців, хоча через дефіцит коштів вирішення багатьох актуальних завдань затягується на роки. Непоганою ілюстрацією до сказаного може служити ситуація на Сухому лимані.
Це порівняно невелике водоймище, яке після початку будівництва порту та створення постійного зв’язку з морем стало, по суті, морською затокою, зазнає великого техногенного навантаження. Прямо на його берегах розташувалися підприємства потужного транспортно-промислового комплексу, кожне з яких за певних обставин може завдати водоймищу значної шкоди. Велика кількість підприємств розташовується у двокілометровій охоронній зоні моря, яка є об’єктом контролю Держінспекції охорони Чорного моря. Впродовж минулого року фахівці інспекції перевірили на предмет екологічної безпеки 1700 берегових і 700 плавучих об’єктів, 26 тисяч вантажних партій, провели понад 3 тисячі дозиметричних обстежень. Під час перевірок знайдено понад двісті порушень, сума штрафів, які поклали на порушників, перевищила 50 тисяч гривень.
Те, що високе техногенне навантаження на водоймище може призвести до серйозних екологічних наслідків, фахівцям стало зрозуміло давно. Як і те, що складні екологічні проблеми, які виникають у процесі роботи підприємств, розташованих на берегах лиману, слід вирішувати спільними зусиллями. З метою упорядкування та координації цієї багатоскладової діяльності в середині 90-х років в Іллічівську було створено міжвідомчу екологічну комісію. Організатором, а потім і координатором її роботи став Іллічівський морський торговельний порт – найбільший виробничий об’єкт на узбережжі. Відповідно, найбільше навантаження лягло на нього. Активно беруть участь у роботі комісії представники Іллічівської міськради, яка регулярно розглядає екологічні питання на своїх засіданнях, вживає оперативні і, що дуже важливо, діючі заходи.
Одна з найважливіших практичних справ комісії – розробка єдиного плану ліквідації розливів нафти з пайовою участю всіх підприємств, розташованих на узбережжі лиману. Ініціатором створення плану також став торговельний порт, а розробником – спеціалізоване підприємство “Морсет”.
Про те, наскільки ефективний цей план, можна судити з недавніх командно-штабних навчань, в яких взяли участь Іллічівський торговельний порт, Іллічівський рибний порт, судноремонтний завод, ЗАТ “Іллічівський паливний термінал”, ділянка ВАТ “Чорномортехфлот”, головна технічна база флоту ЧАМП і портопункт “Геологічний”. Завдання було досить складним: умовний розлив нафтопродуктів стався в районі причалів судноремонтного заводу, об’єм розлитих нафтопродуктів – дві тонни, вітер – до 10 метрів на секунду, хвилювання – 2-3 бали.
Навчання почалися з поінформування всіх організацій і відповідальних осіб – згідно зі спеціальною схемою, що дозволило мобілізувати необхідні технічні засоби. Розлиті нафтопродукти були оперативно локалізовані за допомогою бонових загороджень, і нафтосміттєприбиральник заходився їх збирати. Тим часом інший нафтосміттєприбиральник човниковим способом ліквідував велику пляму відірваних від загальної маси паливно-мастильних матеріалів. Оскільки пляма під дією вітру рухалася в бік острова Дамбовий, на його шляху також було виставлено бонові загородження. Останнім етапом навчань стало очищення берегової смуги від нафтопродуктів, викинутих хвилюванням на берег.
Вся операція з ліквідації забруднення акваторії лиману зайняла близько п’яти годин, що слід визнати добрим результатом і що свідчить про непогану підготовку фахівців. Разом з тим навчання ще раз показали: більшість водокористувачів недостатньо устаткована технічними засобами боротьби із забрудненням моря. Левина частина таких засобів, використаних під час навчань, належить морському торговельному порту. Для захисту власної акваторії порту цього досить, але ж всі інші, як виявилося, також на них розраховують. Однак торговельний порт найближчим часом навряд чи зможе збільшити кількість подібних технічних засобів: у нього вистачає власних екологічних проблем. Так, на довгобуд перетворилося спорудження системи збирання зливових вод на першому причалі. За проектом дощові води не повинні скидатися в акваторію, а накопичуватися у бетонному резервуарі великої місткості з подальшою передачею їх на очисні споруди. Закінчення будівництва об’єкта планувалося ще на 1998 рік, але, на жаль, роботи не завершені до сьогодні. З року в рік переносяться терміни будівництва нової ділянки утилізації з піччю-інсенератором для спалення харчових відходів суден. Стару ділянку було закрито понад п’яти років тому, і з того часу відходи вивозяться на міське сміттєзвалище, що є порушенням чинного законодавства, являє собою загрозу для довкілля та санітарно-епідеміологічного добробуту населення. Основна причина довгобудів – недостатнє фінансування екологічних об’єктів.
Аналіз ситуації приводить до однозначного висновку: засобами для прибирання своїх акваторій від забруднюючих речовин мають бути оснащені всі підприємства та організації, розташовані на берегах водоймища. Сподівання на те, що у випадку великої аварії вийде використати техніку сусіднього підприємства, виправдані лише частково. Якщо ж врахувати постійно зростаюче техногенне навантаження на водоймище (майже щороку до ладу вступають нові перевантажувальні комплекси), то вони зовсім ефемерні. Технічна оснащеність підприємств засобами захисту довкілля має зростати більш високими темпами, ніж зростання обсягів виробництва. Лише в такому випадку позитивна тенденція, про яку я згадав на початку кореспонденції, стане незворотною.
