У МИНУЛОРІЧНОМУ, грудневому, спецвипуску но- мера “Жіночого журналу для чоловіків” редакція повідомила читачів: “Ми говоримо тільки про високе: про секс, жінок і креми для гоління”. І в контексті цієї розмови їм, читачам, пропонується дуже докладна публікація про якусь піднімальну силу Юрія Горбунова. Як пише журнал, цей ще молодий артист і шоумен, “...сам знавець чоловічих душ чесно зізнається , що він – особа приземлена і прагматична”. Це відверте зізнання і допомагає об'єктивно оцінити особистісну позицію шоумена Горбунова у зіставленні з тією, певною потребою здорового глузду, дискусією про мовну проблему, що має нині місце в нашому невстояному суспільстві. Він висловлює її так: “Адже я, незважаючи на російське прізвище і корені, не просто патріот, я націоналіст, суперечки про нашу державність і мову позбавляють мене рівноваги, а якщо хтось зневажливо відгукується про Україну, я і в бійку можу полізти”.

Якщо врахувати, що ця людина має можливість спілкуватися з багатотисячним (за його словами) натовпом, то неважко уявити, що може викликати це саме “я і в бійку можу полізти”. Адже бійка – це не що інше, як сварка, супроводжувана взаємними побиттями. Саме ті, кому долею дана можливість впливати своєю присутністю, поведінкою, словом на маси людей, і повинні нагадувати всім про необхідність толерантності, взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості у з'ясуванні, при аналізі і вирішенні будь-яких питань, а тим більше, пов'язаних зі статусом тієї чи іншої мови. І при цьому керуватися незаперечною мудрістю, що саме в суперечці, тобто в словесному змаганні, обговоренні народжується істина, а не в бійці. Тут доречно нагадати і про те, що в суперечках немає ні вищих, ні нижчих, ні звань, ні імен: важлива лише істина, перед якою всі рівні, а будь-які крайнощі - рідні сестри обмеженості.

Мені неодноразово доводилося бути свідком того, як відомий літературознавець, критик, професор Євген Миколайович Прісовський переконливо, доступно і мудро доводив велич і воістину неминущу цінність української мови, її державне значення. Як він, щирий український націоналіст, шанобливо відгукувався про російськомовних письменників, зокрема, про Івана Петровича Гайдаєнка, котрі своєю творчістю відстоювали святу правду, справедливість, стверджували загальнолюдські цінності, пропагували кращі якості, властиві українському народу. Така позиція, яка не відтручує, а об'єднує, що спонукає слухачів до самооцінок, не викликає протистояння, охолоджує запал забіяк, підводить під вирішення проблеми основу здорового глузду.

Саме здоровий глузд має бути в основі всього процесу утвердження статусу української мови як державної, а не популістські заяви, пошук об'єктів і суб'єктів для звинувачення. Я, буваючи у відрядженнях, провів своєрідне опитування кілька сот представників різних націй і народностей Одещини (а їх у нас 133) і переконався, що, наприклад, радіопередача “Слово” дає набагато більше користі для широкого загалу у вивченні української мови, аніж розлогі, затеоретизовані виступи і по радіо, і по телебаченню, і в друкованих виданнях різного роду полемістів. Вони, безумовно, теж потрібні, але повинні “тиражуватися” з урахуванням аудиторії, на яку розраховані.

Як і в будь-якій іншій важливій справі, у пропаганді рідної (і не тільки української) мови неприпустимі формалізм і показуха. Наприклад, навряд чи можна відносити до досягнень у прищеплюванні любові до української мови виїзд групи членів “Просвіти” до сільської школи. Його учасники виступили перед учнями одного з молодших класів, звичайно, вважаючи, що виконали дійство, гідне навіть того, щоб обнародувати його в пресі. Але виникає питання: чи школа повинна бути головним об'єктом для просвітян? Адже в кожній школі є кваліфікований педагогічний колектив, є програми, розроблені фахівцями. На мою думку, слід доцільність і ефективність таких виїздів проаналізувати у зіставленні з діяльністю тих просвітян, справи і традиції яких, власне, і відродили до життя нинішню “Просвіту”. Дозволю собі нагадати хоча б про подвижницьку діяльність засновника миколаївської “Просвіти”, автора “Історії України - Русі”, незабутнього Миколи Миколайовича Аркаса. Це він створив у рідному селі Богданівці і на власні гроші кілька років утримував школу з українською мовою викладання. Гадаю, дієвість і ефективність зусиль нинішніх просвітян за утвердження української мови як державної і прищеплення поваги, любові до неї могли б проявлятися у більш продуктивних акціях, аніж виступи в школах, відвідування дитсадків і проведення зборів з нагоди ювілеїв. А то ж часом виходить багато галасу з нічого. Адже ще Марк Твен попереджав що: “Галас нічого не доводить. Курка, що знесла яйце, часто квокче так, начебто вона знесла невелику планету”.

Для тих, хто досконало знає українську мову і бореться за її утвердження як державної, є широке поле діяльності в контактах з дорослою аудиторією. Наприклад, з тими ж держслужбовцями, військовослужбовцями, котрі лише опановують її основи. Ми зворушуємося, коли який-небудь заїжджий, скажімо, англійський, американський, турецький дипломат або актор вимовить фразу українською, перекручуючи слова. А от якщо наш співвітчизник, намагаючись опанувати мову, говорить з трибуни або з телеекрана з помилками – обурюємося. Інші навіть у бійку через це готові лізти. Погодьтеся: справжня, непоказна любов до своєї держави немислима без любові до своєї мови і поваги до тих, хто її опановує.

Приємно, що час потихеньку розставляє все на свої місця. Уже не викликає особливого протесту те, що навіть російські кінострічки дублюються українською мовою, приживаються титри, коли немає перекладу. Стало більше вивісок, зокрема, у місті Одесі та і в інших містах та селищах державною мовою. Можна назвати чимало і локальних, і великомасштабних регіональних і загальнодержавних акцій, що проводяться не заради галочки в звіті і виключають будь-яке підґрунтя для скандалів і започаткування бійок. До них відноситься і загальнонаціональний конкурс “Українська мова – мова єднання”, що буде проводитися з 19 по 23 травня поточного року (умови конкурсу опубліковано 21 січня в “Одеських вістях”). Автор цих рядків був учасником першого конкурсу. Коли голова Одеської обласної організації НСЖУ Юрій Работін розповів про нього на зустрічі Президента України Л.Д. Кучми з журналістами, Глава держави відзначив особливо той факт, що конкурс зародився саме на землі багатонаціональної Одещини.

Безперечно, що предметніші будуть дискусії з мовної проблеми, то швидше в її аматорів відпаде бажання лізти в бійку.