Національний театр «Бейт Лец» («Будинок блазня») створений при Білгород-Дністровському народному театрі «Прометей» чотири роки тому, тоді як театр-студія. Молоді ентузіасти на чолі з режисером Володимиром Сорокіним були натхненні ідеєю взяти участь у міжнародному фестивалі театрального мистецтва «Блукаючі зірки», присвяченому класику єврейської літератури Шолом-Алейхему. У той рік «Бейт Лец» повіз до Києва створений за оповіданнями Шолом-Алейхема спектакль «451 градус єврейського щастя». І став лауреатом.
Наступного року, а на той час "Бейт Лец" став самостійним, театр представив нову виставу за оповіданнями Шолом-Алейхема "А чи був хлопчик?". Автором постановки і режисером її знову став Володимир Сорокін.
Постійний помічник режисера Юрій Панченко, він же виконавець головних ролей у театрі і єдиний професійний (за освітою) артист, у даний час займається бізнесом. Інші самодіяльні актори – також представники різних професій, як, утім, і національностей.
У "Будинку блазня" із задоволенням грають: Ольга Миронюк, Есфірь Град, Галина Красовська, Володимир Тамаров і Андрій Лукиш, про якого хочеться розповісти окремо. Він – майстер на всі руки, зокрема і гример. Вдень Андрій працює на пошті рознощиком телеграм, увечері зайнятий на репетиціях, а коли знаходить вільний час, займається оформленням сцени. Він придумує, як виготовити реквізит для зручного транспортування та встановлення не тільки в Білгород-Дністровському центрі культури і дозвілля, але і на київській або ізмаїльській сценах, куди "Бейт Лец" запрошують на гастролі щороку.
У 2003 році, до 150-річчя з дня народження В.Г. Короленка, режисер "Будинку блазня" разом з артистами вибрали для постановки його оповідання "Йом кіпур, або Судний день". І знову, вже втретє, спробували щастя на сцені Київського театрального фестивалю. І втретє стали його лауреатами, а режисер і постановник спектаклів Володимир Сорокін відзначений Почесною грамотою Міністерства культури і мистецтв України “за високий внесок у створення духовних цінностей”.
Минулої осені "Бейт Лец" повіз до Києва нову виставу "Диво велике здійснилося" – за оповіданнями сучасника Шолом-Алейхема, класика єврейської літератури І. Башевіс-Зінгера. І знову колектив з Білгорода-Дністровського став лауреатом фестивалю театрального мистецтва, у якому він бере участь нарівні з професійними театрами. Є ще одна особливість, на яку хочеться звернути увагу, – "Бейт Лец" єдиний колектив, який щорічно привозить на фестиваль нову постановку. Професійні театри нерідко повторюють ті самі спектаклі. Режисер Володимир Сорокін вдруге був відзначений Почесною грамотою Міністерства культури і мистецтв.
Грамоти, дипломи, щирі оплески глядачів – усе це приємно, але... Режисера й артистів молодого національного театру турбує одне дуже важливе питання.
– Ми існуємо завдяки добрій волі завідувачки міського відділу культури Д.М. Олесеюк, директора Центру культури і дозвілля Н.В. Швачки, постійній турботі рабина Одеської області і півдня України Авраама Вольфа і його представника в Білгороді-Дністровському Фішела Чичельницького, а також допомозі керівника єврейської громади міста і півдня нашої області В.М. Кричевського, – говорить режисер "Бейт Лец" Володимир Сорокін. – Кожна поїздка, як до Києва, так і до Ізмаїла, коштує чималих грошей. І щороку ми думаємо, де їх знайти. Позаторік фінансову допомогу нам надав губернатор області С.Р. Гриневецький, у 2004-му – міський голова М.М. Чербаджи. У нас немає ані свого приміщення, ані можливості для постійних репетицій, ані костюмів, ані реклами нашого театру...
Колективу хочеться ставити вистави авторів різних національностей. Давно витає в повітрі мрія поставити цілком "Весілля в Малинівці", але... – про причини труднощів її здійснення сказано вище. Хочеться ставити об'ємні спектаклі з включенням танцювальних елементів (тут театру приходить на допомогу ансамбль народного танцю "Водограй" Андрія Яцеленка, який брав участь у постановці "Судного дня").
Колектив "Будинку блазня" давно переріс статус общинної студії і міг би бути театром муніципального підпорядкування. Тоді його режисеру не доведеться щоразу після повернення з Києва висловлювати побоювання, що, можливо, це остання поїздка театру на міжнародний фестиваль театрального мистецтва...
Володимирові Сорокіну зараз 34 роки, і, за його власними словами, все своє свідоме життя він провів на сцені. Володимир – ведучий багатьох міських і обласних культурних заходів, сам бере участь у виставах як виконавець ролей (буває, і не однієї). Напевно, завдяки молодості, у його розповіді про труднощі, які постійно доводиться переборювати молодому театру, відчувається не розпач, а невмираюча надія.
Адже, незважаючи на всіх труднощі, "Бейт Лец" з кожним роком здобуває все більшої популярності і поповнюється новими учасниками. У минулому році прийшли Олександр Уманець, Анатолій Красовський, Юлія Осадча, подружжя Тетяна і Володимир Скуз, Дмитро Жбанков.
Давно відома істина, що театр – один з дійових засобів виховання підростаючого покоління. А побувати на справжньому спектаклі зараз є можливість далеко не у кожного білгород-дністровця, тому що для цього треба, як мінімум, їхати до Одеси. І водночас у нашому давньому місті є свій театр, який поступово набирає сили, досвіду, професіоналізму. Отже, не будемо ставити крапку в розповіді про нього на мінорній ноті. Будемо сподіватися, що театр "Бейт Лец" усе-таки не припинить свого існування і попереду у нього ще багато зустрічей із глядачами різного віку і національностей.
