Я не випадково взяв у заголовок вірші Пастернака з циклу «Девятьсот пятый год», а не із статті Леніна «Начало револиции в России», як зробив би раніше. Про події 1905 року в Одесі писали багато знаменитих письменників – Купрін, Катаєв, Олеша, Чуковський, Житков, Віра Інбер, і ці свідчення очевидців можна вважати найчеснішими. Офіційна ж радянська історіографія до кінця ХХ сторіччя не відповідала історичній правді. Приклад радянської міфотворчості та історія першої російської революції. Значення партії більшовиків як керівної і спрямовуючої сили революції, м'яко кажучи, надто перебільшене.
Новий 1905 рік розпочався справжньою зимою – заметіль заносить вулиці снігом, на узбережжі і в порту гуркоче лютий шторм. Але одесити не змінюють традиції і відзначають новорічне свято у численних ресторанах, клубах, театрах. У Міському театрі шампанське ллється рікою – вшановують гастролерів італійської опери, незрівнянному Тітта Руффо надівають лавровий вінок, і він під оплески і крики «браво» обіцяє виконати головні партії у російських операх «Євгеній Онєгін» і «Демон». У Благородному зібранні розігрують модну лотерею-аллегрі – на користь «Товариства піклування про безпритульних дітей», і серед призів найбільше приваблює гравців рисистий жеребець. А в ресторані «Париж» зібралося близько 300 соціал-демократів, під ранок вони підуть у засніжений Олександрівський парк і будуть співати «Марсельєзу» перед пам'ятником імператорові Олександру ІІІ.
Цієї ночі на станцію Одеса-Товарна військовим ешелоном прибули 600 солдатів для поповнення частин, на які було покладено «меры охранительного порядка». Одеса вважалася неспокійним у політичному значенні містом. У 1903 році вона стала центром всеросійського страйку Півдня Росії. Тоді при жандармських управліннях були створені охоронні відділення, тепер охранка займалася розшуком, стеженням, збиранням інформації про неблагонадійні елементи. Архіви зберігають нам ці свідчення історії, і ми ще погортаємо їх. Зокрема і повідомлення, що в Одесі у січні 1905 року вже поширюється листівка зі статтею Леніна «Початок революції в Росії».
Ленін ніколи не був в Одесі. Але, як і Карл Маркс, вважав її південним стовпом Російської імперії. На початку минулого століття у цьому великому промисловому, торговельному центрі населення становило 400 тисяч чоловік, у Києві – 250 тисяч, у Харкові – 175 і в Катеринославі – 115 тисяч чоловік. Одеса – великий промисловий і торговельний центр – ставала центром робітничого руху, її порт був відкритими воротами у світ, через який з-за кордону надходила нелегальна література, переправлялася газета «Искра», а з початку 1905 року, коли Ленін оголосив колишніх соратників по РСДРП зрадниками і «Искра» стала органом меншовиків, з Женеви пішла нова ленінська газета «Вперед». Тепер в Одесі був створений підпільний більшовицький комітет Південного бюро ЦК РСДРП.
Вважається, що перша російська революція розпочалася з розстрілу мирної демонстрації в Санкт-Петербурзі – робітники, їхні сім’ї і діти під корогвами і з іконами йшли до Зимового палацу, щоб вручити царю-батечку петицію, але їх зупинили солдатські кулі, і вулиці імперської столиці обагрилися народною кров'ю – 130 вбитих, сотні поранених. Цей день, 9 січня, було названо Кривавою неділею, і про страшну трагедію майже одразу довідалася вся Росія.
Вранці наступного дня на столі редактора респектабельної газети «Одесские новости» вже лежала урядова телеграма із столиці, але повідомлення в готовий номер не потрапило. Зате текст телеграми якимось чином потрапив в інші руки і був розмножений, тож хлопчики разом з газетою розносили вулицями листівку про Криваву неділю. І ось вже начальник кінної жандармерії відправляє одеському поліцмейстерові рапорт: «10-го сего января в третьем часу пополудни ученики Одесского художественного и императора Николая І коммерческого училищ под впечатлением прочитанной телеграммы о происшедших 9 января беспорядках в С.-Петербурге вышли из училищ и толпой приблизительно в 100 человек направились с криками “ура” по Преображенской и Дерибасовской...” Ще вони, доповідав шеф жандармів, кричали – о, жах – «Долой самодержавие!»
Тривали хвилювання серед слухачів Вищих жіночих педагогічних курсів. У Новоросійському університеті заборонено публічні лекції, але група професорів вимагає повернути в університет студентів, виключених у 1904 році за участь у політичних сходках. Як «розсадник крамольних ідей серед інтелігенції» закрито Одеський літературно-артистичний клуб. Всюди вимагають обмеження монархії і прийняття конституції, введення свободи слова, преси, зборів та мітингів.
Разом із студентством та ліберальною інтелігенцією виступають зі своїми вимогами робітники. Шеф одеської охранки відправляє до Петербурга докладне повідомлення: «13 января в 9 ч. утра в железнодорожных мастерских в неурочное время раздался гудок... Виновные были арестованы. Подобная же попытка имела место у ж. м. Одесса-Товарная. В тот же день на бумажно-джутовой фабрике...» І так далі – готові до страйків робітники порту, фабрик джутової Родоканакі, чаєрозважувальної Висоцького, заводів пробкового, шкіряного, РОПіТа, цукрового Бродського, Шполянського, Гена, Белліно-Фендеріха...
14 січня «Ведомости одесского градоначальства» опублікували звернення градоначальника Нейдгардта «К рабочему люду», де він оголосив виступи робітників як «тайную помощь японцам и их союзникам в Манчжурской войне». Ще б пак: робітники разом з головною вимогою про введення восьмигодинного робочого дня висували гасло «Геть війну!»
Сьогодні історики кажуть, що ми порівняно мало знаємо про покоління робітників часів першої російської революції. Ретельно зібрана радянськими істориками інформація про політичні забастовки, страйки, арешти на фабриках та заводах приписувалася результатам дії підпільників-більшовиків. Насправді все було інакше. Насправді більшість робітників не сприймали агітації революціонерів-більшовиків та есерів, не хотіли збройної боротьби, вони підтримували меншовиків, боротьбу з капіталом, а не з царем.
Ось пухкий том зі штампом канцелярії одеського поліцмейстера за 1905 рік. Акуратно підшиті і пронумеровані рапорти, доповіді, повідомлення, доноси, повідомлення з місць. Студентські бунти, виступи у зібраннях інтелігенції, страйки на фабриках і заводах, розповсюдження підпільних газет і прокламацій, обшуки, арешти. Двірник будинку на Катерининській зняв з фасаду червоний прапор з написом «Геть самодержавство!» Такий же прапор виявлено у квартирі міщанки Матільди Гольд. На розі Троїцької та Преображенської заарештовано п'яного старого Хаїма Ліпшиця, який стукав ціпком по тротуару і кричав: досить цілувати царя в зад! Потім серед речових доказів поліція знаходить револьвери «Бульдог», патрони, саморобні бомби, порох, бертолетову сіль, бляшані коробки Південно-Російського порохового товариства.
Акуратно підшито розіслану по всіх губерніях і градоначальствах високу вказівку департаменту поліції МВС зі списками осіб, «подлежащих розыску по делам политическим»: Мордух Давидов, Вульф Іцков, Бам, Бегун, Янкелєв, Іцко-Гершхаїм, Шніцер, Естер Абрамова... Майже немає слов'янських прізвищ, але для Одеси це не дивно: євреї становили 32% населення міста. На той час на Півдні Росії активно діяв Бунд – єврейська спілка соціал-демократів. Знов-таки з доповіді поліцмейстера: «Все прикащики, вчерашние сионисты, стали бундистами».
Але, звичайно, найчисленнішими та найактивнішими були партії російських соціал-демократів (меншовиків) і соціал-революціонерів (особливо серед селянства). У 1905 році створено також Українську соціал-демократичну робітничу партію, яка стояла на позиціях меншовизму. З колишньої історії ми і не знали, що в Одесі поширюються газети есерів «Народное дело», бундівців «Последние известия» та інші.
А більшовиків було надзвичайно мало, і просто нечесно погодитися, що саме вони були керівною і спрямовуючою силою тієї першої революції. Радянські історики так скрупульозно досліджували архіви тих років, так старанно знаходили все про діяльність більшовиків, що тепер дивуєшся: ці пошуки і дослідження схожі на пошуки голки в стозі сіна.
Тепер ми знаємо, що першу російську революцію викликали три потужних громадських рухи. Насамперед це був протест буржуазних лібералів і конституціоналістів проти одряхлілого самодержавства: для них прикладом були демократії і конституції Європи. Це була і боротьба робітників за свої права проти капіталістів. Це були і стихійні виступи селянства проти поміщиків. Як писав тоді А. Франс, «русская революция... угрожает всякому деспотизму, всякому угнетению, всякой эксплуатации человека человеком».
Події 1905 року розвивалися стрімко. Чого варте повстання на броненосці «Князь Потемкин-Таврический», який, до речі, більшовицький комітет кинув напризволяще. А жовтневий всеросійський страйк, що паралізував всю країну? І маніфест 17 жовтня, що дарує громадянські свободи, після якого почали створюватися партії і незліченні спілки, нарешті грудневе збройне повстання і створення перших рад. Варто б ще повернутися нам до цієї історії столітньої давнини.
