У багатьох з цим всесвітньо відомим письменником пов'язане дитинство. З його казок та історій ми дізнавалися про добро, високу моральність, засмучувалися, оплакували добрих і беззахисних, які страждали від пітьми непроглядної, названої злом.
Хто з тих, хто навчився складати литери у склади, а потім у чарівні слова, не пам'ятає Дюймовочку, Бридке Каченя, Кресало?.. Ви, звичайно, впізнали великого чистої душі і талантами, дарованих йому Богом, Ганса Християна Андерсена. Він витав в емпіреях Духа і тому його називали “знаменитим датським поетом”. Прожив син бідного шевця 70 років - народився 2 квітня 1805 року в Оденсе, на острові Фіонія (Данія) і помер у Копенгагені 4 серпня 1875 року. Про сина шевця з Данії довідався увесь світ не лише з казок, хоча у них найяскравіше висвітлено його дар поета, але також з віршованих та драматичних творів (до речі, зібрання творів Андерсена німецькою мовою нараховує 50 томів).
Ми коротко відтінимо лише одну грань письменника і назвемо його “найхристияннішим Християном”, прислуховуючись лише до його казок. Ось рядки з “Альбома крестного”: “Враг подошел к Копенгагену, мы потеряли свой флот, но не утратили мужества и веры в Бога. Он накажет, но он же и спасет. Он ввергнет в бездну, но он же и вызволит...” А далі вірш автора: “Исстари верил датский народ/ В то, что Господь ему друг и оплот./Крепко держаться нам в годы невзгод -/Бог нас поддержит, а солнце взойдет”. Триває історія країни, закінчується лише “Альбом крестного”: “Не раз небо заволакивали черные тучи, налетала буря, но солнышка она не развеяла, оно остается! А сильней самого сильного солнца – Бог! Господь держит в руке своей не только Копенгаген”.
Всі цитати наводитимуться з книги Г. Х. Андерсена “Сказки и истории”, що вийшла у кишинівському видавництві “Лумина” у 1974 році. Тоді слова “Бог” і “Господь” не дозволяли писати із заголовної літери. Чим не казка для сьогоднішнього покоління?! Але для того, хто пише, цінний цей том не лише змістом, але і написом-присвятою “Внучкам к Новому 1976 году. Бабушка М. П.”. Це моя мама – Марфа Порфирівна. Вона помре через два роки, і сьогодні цю книгу читає її правнук. Сподіваюся, слова “Бог” і “Господь” він читає із заголовної літери.
Після невеликого відступу продовжимо відкривати для себе казки найхристияннішого письменника, гідного того, щоб їх не просто читали, а вивчали студенти духовних православних навчальних закладів.
Рядки з “Двух братьев”: “Наша земля двигалась, окруженная слоем тонкой атмосферы, города как будто жались один к другому. И вот прозвучало: “близко”, что значит “далеко”, если тебя поднимает на своих крыльях могучий гений Духа”. Це ж чудова тема для проповіді про Божественного і безмежного Духа Божого, який піднімає нас з прірви розпусти, забуття, зневіри, пристрастей і піднімає до Господа. Для Духа немає меж.
Християна Андерсена недарма вважали за честь приймати у своїх розкішних покоях особи в горностаєвих мантіях. Прилучимося до Андерсена, до його “Птиці народної пісні”. У піснях та народних сказаннях чує мудрець, як “сам Бог говорит нам на нашем родном языке устами птички. Старые предания восстают из могил, потускневшие краски освежаются. Песня и сказание – Благоданый напиток, возвышающий душу и мысль” Як після цих слів не задуматися над легендою. Не можемо ми уподібнитися “Иванам, не помнящим родства”. Продовжує Християн свою “Птицу народной песни”: “Простой зимний вечер становится Рождественским сочельником. Вьюга кружится, лед трещит, буря, она сильна, она господствует над землей, но над ней есть еще Господин”. Це чи не найвища поезія, розчинена розумінням Промислу Божого?! Тільки що ми відчули слова про передачу священної спадщини, зрозуміли необхідність безперервного духовного розвитку, який забезпечує і в народній пісні провіщення Бога, як Християн заговорив про Промисел Божий.
У розповіді-притчі “Домовой и хозяйка” Андерсен вкладає у вуста семінариста, який розмовляє з господинею, не лише євангельську притчу про таланти, але і замилування чудовим витвором Божим – Землею і “господами на земле” - людьми: “Земля прекрасна. “Наследуйте землю”, было сказано людям, и они стали господами на земле. Один добился этого благодаря своим духовным дарованиям, другой – физическим; один был пущен в свет вопросительно-восклицательным знаком, другой – многоточием, так что невольно спрашиваешь, зачем он, в сущности, явился?”
“Знаковый” образ людини по-різному сприймуть діти і дорослі, але по-різному сприйнявши, зроблять правильний висновок. Тонка печаль огортає думку художника слова, коли він свідчить про людей – “вопросительно-восклицательных” знаках або “многоточии”. Спотворено ідеальний образ людини, але автор ніде не пише чорними барвами картину поразки, а виголошує перемогу після житейської боротьби. Необхідно постійно підтримувати думку про визначення людини, створеної за образом і подобою Божою. Вінець творіння повинен розмовляти з Богом. Людина волевиявленням Творця повинна розумно владарювати на землі, показуючи приклад присутності Бога на ній, твердо усвідомивши, що його образ не може існувати поза залежністю від Творця, який вдихнув у людину життя.
Якщо станеться зворотнє, то “вінець творіння” виявиться в найнепривабливішому одязі примітивізму. Кожен зрозуміє рядки про таких з розповіді-притчі Андерсена “Пейтер, Петер и Пер”. Пер “животных знал гораздо лучше, чем людей, и считал, что звери далеко опередили человека в самом святом – в любви. Пер заметил, что когда аистиха с аистятами сидит в гнезде, отец-аист всю ночь охраняет их, стоя на одной ноге” Який приклад для людей!
Закінчується розповідь “Пейтер, Петер и Пен”: “Поживет человек на земле, и смерть получит приказ: “Поцелуй его!” – и человек погиб. С неба блеснет луч света, да такой яркий, что у человека темнеет в глазах. И душа человека, некогда звездочкой упавшая на землю, снова устремляется вверх, на небо. Больше ей не качаться в чашечке цветка, не дремать под листом кувшинки. Ее ждут дела поважней. Она уносится в великую страну вечности”. Яке визначення місця душі!
Ми досить почерпнули з джерела, яке називається казками та історіями Ганса Християна Андерсена, щоб по-новому прочитати їх, а прочитавши, осмислити, одягнувши на себе не “платье” обдуреного короля, а чудову тогу, виткану з найтонших мережив любомудрості, коли на “душе становится светло и разгорается в ней духовный огонь, который никогда не гаснет”...
