Відома волейболістка, заслужений майстер спорту Олена Соколовська сьогодні мешкає і працює в Одесі. Її ім'я практично нерозривно пов'язане із одеським волейболом з початку 80-х років минулого століття й до сьогоднішнього дня. Олена Соколовська ставала багаторазовою чемпіонкою СРСР, а в складі радянської збірної вигравала Олімпійські ігри 1980 року в Москві, щоправда, представляючи інше місто країни.
Наш кореспондент зустрівся із славетною спортсменкою і взяв у неї інтерв'ю.
- Олено Рабіговно, як Ви почали займатися волейболом?
- До цього виду спорту мене привів батько. Взагалі я народилася в Свердловську, де й осягала перші волейбольні ази. До речі, моя мати була майстром спорту із баскетболу, але цей вид мені не подобався. А батько дуже полюбляв волейбол. Якось, коли я навчалася у 6-му класі, він підійшов до шкільного фізрука і попросив взяти мене до секції. Ось там і почала конкретно займатися волейболом, а через якийсь час мене й інших дівчаток перевели до групи підготовки місцевої команди майстрів «Уралочка». У групі із нами працював Юрій Миколайович Філімонов, якого вважаю своїм першим тренером - слава Богу, він нині живий. Моя професійна кар'єра почалася в 1977 році – я увійшла до основного складу «Уралочки», яка виступала у вищій лізі чемпіонату СРСР і шість разів ставала чемпіонкою.
- Крім цього, Ви грали за різні збірні…
-Так, у складі збірної Української РСР виїжджала на Спартакіади народів СРСР. А зі збірною Союзу - на європейські та світові чемпіонати, і одного разу на Олімпійські ігри 1980 року в Москві. До речі, спочатку виступала в молодіжній збірній СРСР, а з осені 1979 року поїхала вже із національною командою на чемпіонат Європи і за участь у цьому турнірі одержала майстра спорту міжнародного класу.
- Розкажіть про перемогу на Московській Олімпіаді.
- У 1980 році олімпійську збірну СРСР тренував Микола Васильович Карполь, під керівництвом якого я грала в «Уралочці» і стала разом із командою переможницею Кубка європейських чемпіонів, а також Кубка кубків. У груповому олімпійському турнірі ми змагалися зі збірними Куби, Угорщини й Болгарії. Обігравши цих суперників, дійшли до фіналу, в якому зустрілися із командою НДР – однією із найсильніших на той час у світі. Ми добре знали цю збірну, тому що зустрічалися із німкенями в 1979 році на чемпіонаті Європи. Ну, а в фіналі збірна зіграла дуже добре, здобувши найважчу перемогу, і завоювала олімпійське «золото».
Хочу додати, що олімпійською чемпіонкою я стала під своїм дівочим прізвищем Ахамінова. І багато хто мене дотепер знає під цим прізвищем. У 1981 році вийшла заміж за футболіста одеського «Чорноморця» Ігоря Соколовського і, змінивши прізвище, згодом переїхала до цього чудового міста. Хоча зізнаюся, перехід був дуже складним - Карполь мене одразу не відпустив, і я після заміжжя ще близько року грала в «Уралочці», фактично мешкаючи у Свердловську.
- Олено Рабіговно, Ви успішно виступали за «Уралочку», але я знаю, що і в одеській команді майстрів «Медін» досягли високих результатів під керівництвом тренера Юрія Курильського, який нещодавно пішов із життя. Розкажіть, будь ласка, про роботу із ним.
- Юрій Ісидорович Курильський, світла йому пам'ять, був дуже талановитою і доброю людиною. Про нього можу сказати тільки найкращі слова. Курильський був тренером дуже високої кваліфікації, адже «Медін» разом із ним ставав не тільки призером чемпіонатів СРСР, але й у 1983 році виграв Кубок кубків. Це був без перебільшення величезний успіх одеського та й, мабуть, всього радянського волейболу. Взагалі одеський «Медін» на початку 80-х років був одним із кращих волейбольних клубів СРСР. У нашому складі грали дуже талановиті дівчата – Наталя Борисова, Любов Рудовська, Лілія Осадча, Олена Кислякова.
До речі, під керівництвом Курильського ми могли навіть стати чемпіонами в сезоні 1982/1983. Команда набрала рівну кількість очок із московським «Динамо», обійшовши суперниць за результатами особистих зустрічей, але нас просто змусили грати додатковий матч за звання чемпіона. Той двобій ми програли, чому, вважаю, посприяла суддівська бригада, адже «Динамо» був столичним клубом, і це визначило остаточний результат на його користь.
- Як надалі склалася Ваша спортивна кар'єра?
- У 1989 році я виїхала до Фінляндії, де грала кілька сезонів. А повернулася вже до незалежної України, і в сезоні 1993/94 виступала у складі одеської «Динамо - Дженестри». Потім у складі польської команди «Дік Блек» стала чемпіонкою країни. Крім цього, виступала й у декількох європейських чемпіонатах, а в 2002 році перейшла на посаду граючого тренера команди першої ліги «Хімік» із Южного. Зараз працюю старшим тренером у відділенні пляжного волейболу ДЮСШ «Буревісник» і одночасно треную дівчаток у власній дитячій спортивній школі.
