У Всесвітньому клубі одеситів, на Маразліївській, 7, відкрилася виставка художника Миколи Ткача з Білгорода- Дністровського
Нас впустили у світ вигадливий і дивний, у світ буйної фантазії, впустили одразу, ми лише переступили поріг. Те відчуття ірреальності, яке створюють твори Миколи Ткача, захоплює і довго не відпускає. Русалки з втомленими тілами рекламних герлз грайливо посміхаються надводною посмішкою, у той час як їхня підводна частина задумує щось фатальне, привид з рисами В.Висоцького носиться в карміново-червоному тумані, Єва трансформується на наших очах у древо з забороненими яблуками, а художника спокушає та, що з косою ...
Інтонації Гойї, Босха, Далі, офортів середньовіччя, російського лубка, поліграфічної продукції радянського періоду миготять у неймовірному карнавалі, створюючи відчуття розпусництва та гул гомеричного реготу...Ефект «дежавю»! Ні, Микола Ткач не сатирик, все на повному серйозі! Така парадоксальна природа його таланту, яка генетично бере свій початок у Григорія Савовича Сковороди, Миколи Васильовича Гоголя, Тараса Шевченка, з яким автор має спільну дату народження... Ті ж глузування над собою, та ж поступливість обставинам.
Що б не пропонував художник, все несе на собі знак гри, очікування наступного ходу вже нашого, нашого спокушеного спогаду, нашої асоціації. Таке враження, що нас втягують до гри «Відгадай мелодію», створюючи настрій ірреальності. Проте першоелементами світу, який він вибудовує, є найгостріші реалії нашого часу (поняття: ВВС, Бітли, Висоцький, Лівша тощо). Та й його натюрморти (український глечик, пляшка) і пейзажі фортеці міста Білгорода-Дністровського настільки ж нереальні, як і
найфантастичніші його роботи. Він бранець своїх бачень, висловлюючи все картинкою, саме картинкою. Тією картинкою, до якої він звик у дитинстві, що запам'яталася у його свідомості під знаком «плюс». У його свідомості вигадливо сплетені і національні, українські мотиви, і гул світового процесу, що йому дано перетворювати у відеоряд.
«З дитинства люблю самотність. Часто вдома залишався один, брав олівець і перемальовував картинки з журналів, книг, візерунки з килима й все, що знаходив цікавим» - пише художник в автобіографії. Навіть колір його палітри нагадує колірну гаму радянського журналу «Огонек» або «творів мистецтва» з кінофільму «Кавказька полонянка». Він з тих самородків, яких і навчати немає чого. «Я одразу бачу всю майбутню роботу цілком, мені лише залишається намалювати її»- говорить сам художник. Приходять ці бачення у хвилину емоційного піднесення, коли щось зачепило його душу…«Незламні». «Пам'яті 37-го», «Свобода художникові» - лише маленька дещиця назв його робіт... А за ними - ті моральні проблеми та колізії, що стоять перед нами.
