Твори Степана Олійника – це неперебутня енциклопедія українського національного фольклору, українського гумору, а відтак і українського національного характеру. Мало знайдеться у нас митців, які з такою витонченістю зуміли б відтворити усе розмаїття, усі відтінки мовно-гумористичного набутку нашого народу, відтворити саму згорьовану, але невпокірливу душу українця ХХ століття.
Оберігаючи та доносячи до нинішніх і прийдешніх поколінь здобутки цього талановитого майстра, ми в такий спосіб оберігаємо і возводимо в абсолют найталановитіші здобутки вітчизняної літератури. А 1 квітня в Одеському українському драматичному театрі ім. В. Василька, на урочистий вечір з нагоди Олійниківських читань на Одещині, зібралися саме ті люди, які не байдужі і до творчої спадщини видатного гумориста, нашого земляка Степана Олійника, і до розвитку нашої гумористичної книжності та самодіяльної сміхотворчості.
Відкрили це зібрання вступними словами перший заступник голови Одеської облдержадміністрації Арсеній Петрович Яценюк та голова Одеської облради Сергій Рафаїлович Гриневецький, які відзначили тематичну та морально-етичну актуальність творів С. Олійника, що мав громадянську мужність сатиричним пером викорчовувати зашкарубле чиновництво, безгосподарність, хабарництво та інші соціальні вади. Й оскільки передаються ці вади з покоління в покоління, то й більшість сатиричних віршів, оповідок та памфлетів виглядають так, нібито їх щойно написано.
За традицією, Олійниківські дні завжди розпочинаються із проголошення лауреатів щорічної Всеукраїнської літературної премії ім. Степана Олійника. І нинішній рік винятком не став. Лауреатами премії 2005 року названі відомий поет-сатирик Владислав Бойко (літературний псевдонім Василь Шукайло, киянин) – за книжку лірики, гумору та сатири “Журавлина пора” та відомий прозаїк, академік Богдан Сушинський - за літературознавчу книгу про життєвий і творчий шлях С. Олійника “Степан Олійник: поет на тлі епохи”. Від імені Національної Спілки письменників дипломи та відзнаки лауреатів вручив заступник голови Національної Спілки письменників України Петро Осадчук.
Кілька років тому Благодійним фондом Степана Олійника засновано медаль фонду “За благодійну діяльність”, якою відзначають людей, котрі фінансово, організаційно і творчо сприяють збереженню пам’яті про С. Олійника, популяризації його творчості. Нинішнього року такі медалі було вручено відомому українському поетові Валентину Морозу, директорові одеського видавництва “Астропринт”, в якому видруковано перші в незалежній Україні збірки вибраних творів та творів для дітей видатного гумориста, - Геннадію Гарбузову, а також завідувачці редакції цього ж видавництва Туяні Забановій. Здійснювали ці нагородження голова Благодійного фонду імені Степана Олійника Валерій Дмитрович Бойченко і донька класика Леся Степанівна Олійник. В урочистостях взяла участь і сестра поета – Марія Іванівна Олійник, яка, незважаючи на літа, щороку приїжджає з Києва, надихаючи учасників Олійниківських читань своїми спогадами про майстра українського гумору й сатири.
Дипломами та призами відзначено й низку переможців конкурсу самодіяльних читців творів Степана Олійника, серед яких бачимо виконавців з Одеси, Ізмаїла, Миколаївки, Балти. Гумор завжди був невід’ємною часточкою буття українського козацтва. Тож цілком закономірним є той факт, що до проведення конкурсу юних акторів-аматорів прилучилося й Чорноморське козацьке з’єднання, очолюване крайовим отаманом Володимиром Пуклічем. На сцені Українського театру отаман та його козаки вручали переможцям конкурсу грамоти і цінні подарунки. За видатні особисті заслуги перед Чорноморським козацтвом та активну участь у відродженні історико-культурних традицій козацтва Почесною відзнакою Чорноморського козацького з’єднання відзначено й письменника-історика, автора двотомного видання “Козацьких вождів України”, “Козацька Україна: Хмельниччина”, “Лицарі Приморського степу” та інших книг Богдана Сушинського.
Того ж дня зустріч з учасниками Олійниківських читань відбулася в Актовій залі Південноукраїнського педагогічного університету ім. К. Ушинського, випускником якого був Степан Олійник.
Традиція є традиція, отож, після урочистостей в Одесі, відбувся великий творчий десант літераторів та акторів до Левадівки, Миколаївського району, де минали шкільні роки та на Балтщину, де в селі Пасицели народився майбутній класик українського гумору. Цього року творчий вечір відбувся в Балтській середній школі № 1 імені Олеся Гончара, а також у селах Левадівка і Стрюковому Миколаївського району, де виняткову гостинність та організаторські здібності виявили голова Миколаївської райради В’ячеслав Іванович Кобус та заступник голови райдержадміністрації Петро Іванович Старник, директор музею С. Олійника в Левадівці Валентина Федосіївна Ларькова.
Перед земляками Степана Олійника виступили відомі літератори, лауреати премії імені Степана Олійника та давні учасники цих свят Петро Осадчук, Володимир Гаранін, Віктор Вовк, Василь Кравчук (з Хмельниччини), киянин Василь Довжик та Владислав Бойко; провідні одеські письменники Олег Олійників, Олекса Різниченко, Надія Мовчан-Карпусь, Станіслав Конак, молода поетеса з Дніпропетровська Олеся Мудрак.
Олійниківське свято має своє гасло, яке визначається словами С. Олійника “Здоровше з гумором живеться”, і ця теза була яскраво продемонстрована в концертних програмах, відтворених на сцені у чудовому виконанні лауреата конкурсу читців ім. А. Сови Ігоря Чепіля, заслужених артистів України: Сергія Лукашенка, Романа Гриньківа, Ольги Оганезової, лауреатів міжнародних конкурсів Наталки Бучель, яка разом із поетом Василем Кравчуком створила своєрідний гімн цих свят-пісню “Степанова весна”; Лариси Дедюх, Вірінеї та Еліни Ласточкіних.
Творчість С. Олійника завжди була глибоко народною, більшість його творів грунтується на фольклорній основі, на віковічних традиціях українського села. Тож нікого не дивувало, що на концертних сценах творчість професійних літераторів та акторів обіцяюче доповнювалася творчістю самодіяльних митців: Богдана Яцишина, Ельміри Бікбулатової, Світлани Мазур, Федора Радченка, Світлани Бублик, Анастасії Плеської, Олексія Лисака і Наталії Олексіївої, які стали переможцями обласного конкурсу на краще виконання гумористичних творів, а також акторами дитячого ансамблю “Чудасія” з Палацу культури Одеського припортового заводу, хорового колективу “Берегиня”, ансамблю козацької пісні “Чорномор”, інструментального ансамблю “Акценти” і танцювального ансамблю “Сузір’я”.
* * *
Я міг би ще докладно описувати, як чудово відбувається на Одещині традиційне свято українського гумору, але хочу привернути увагу до однієї, не лише культурологічної, але й морально-етичної проблеми, на яку досі чомусь ніхто всерйоз, по-державному, уваги не звертав.
Так, це добре, що при Левадівській школі діє музей поета, який є філією Одеського літературного музею. Але всім зрозуміло, що він затісний і зовсім не відповідає тому, вже міжнародному, іміджеві, якого набувають Олійниківські свята та премія імені Олійника. Тож цього разу я знову побував там, куди учасників свят сором’язливо не водять – біля хати родини Олійників, де минали дитячі літа поет, і куди він знову й знову повертався з далеких доріг. Зараз там живе досить бідна – судячи з усього – родина, яка не здатна ні підтримувати в належному вигляді цю будівлю, ні впорядкувати належним чином подвір’я і сад, де є дерева, які садив та доглядав поет, і під якими йому мрійливо творилося, так само занедбано й криницю, яку сусіди й досі називають “Степановою”, але дивитися на неї сумно, та й пити з неї нікому не радив би.
Ось чому я прямо там, у Левадівці, звернувся до керівництва району, до сільського голови, рідних і близьких С. Олійника. Я розумію, що хата є приватною власністю родини, яка в ній мешкає. Але ж упевнений, що її можна викупити, придбавши чи збудувавши для цієї родини іншу оселю. А цю – відремонтувати, відродити в ній умеблювання 20 – 30 років ХХ століття. Й уявіть собі, як туди прибувають автобуси з шанувальниками творчості поета та українського гумору (а вони вже й так час від часу з’являються у Левадівці, незважаючи на кілометри бездоріжжя, що пролягло між Київською трасою та селом), і людям кажуть: ось перед вами рідна домівка видатного поета, ось кімната, де він писав свої вірші та статті, ось його сад, ось стежина, якою він ходив до річки, а он – криниця, з якої, під вербовою кроною, втамовував степову спрагу... І на цій оселі обов’язково має з’явитися меморіальна дошка, а в одній із кімнат, чи в спеціальній прибудові, - бібліотека-музей українського гумору, з повним зібранням усіх книг поета і лауреатів премії його імені. Бо доживемося ми до того, що від хати видатного поета залишаться лише підмурівки, і будемо “святкувати” на цих руїнах із соромом на обличчях, як “святкуємо” нині по багатьох інших культурних святинях, по занедбаній нашій пам’яті.
