Як уже повідомлялося в нашій газеті, минулої п’ятниці відбулася нарада працівників сільського господарства області, в якій узяли участь міністр аграрної політики України О.П. Баранівський, губернатор області В.П. Цушко, голова обласної ради С.Р. Гриневецький, керівники районних держадміністрацій, агропідприємств, фермери, інші представники АПК, учені.
В народі кажуть, що все пізнається в порівнянні. А якщо так, то нашим землеробам начебто й не треба особливо хвилюватися. Вони успішніше, ніж у сусідніх областях, провадять комплекс весняно-польових робіт, завершуючи сівбу ранніх зернових культур на площі майже 200 тисяч гектарів, підготували ґрунт під буряк, соняшник і кукурудзу, підживлюють озимину. Але при цьому й проблем задосить. Назвемо одну з них, про яку говорили багато які промовці на нараді. Минулого року через брак коштів озимина висівалася з одночасним внесенням добрив лише на чверті площ. Оптимістично гадали, що навесні ситуацію можна буде виправити, і бажану добавку одержить кожен гектар. Але навесні з’ясувалося, що наявних добрив навряд чи стане на решту 550 тисяч гектарів. А ще треба щось дати ярим культурам.
Ось така невесела картина. Вона, безсумнівно, позначиться на врожаї. І не тільки на нинішньому. Як наголошував у своєму виступі голова правління ВАТ “Україна” Татарбунарського району В.І. Прусаков, земля сьогодні виснажилася вкрай. Окремі поля взагалі вже виведені з ладу і не здатні плодоносити.
З поля зору аграріїв взагалі випало таке поняття, як комплексні добрива, використання підживлення за науково обґрунтованою системою тощо.
Можна сказати, що ситуація є така по всій Україні, де забезпеченість мінеральними добривами становить лише 57 відсотків. Але від цього нашим хліборобам аж ніяк не легше. Вони сподівалися, що запрацює Меморандум щодо узгодження дій між сільгосппідприємствами та вітчизняними хімічними заводами. Адже були наміри знизити ціну за тонну добрив. А вийшло зовсім інакше: вона останнім часом знову підскочила, і вимоги угоди на місцях просто ігноруються.
Це ж стосується і гербіцидів, яких поки що в області закуплено ледь більше половини від потреби. А це значить, що багато полів озимини заростуть сухоребриком, а ярі не вдасться врятувати жодними обробками, тим більше, що пально-мастильних матеріалів теж обмаль, та й техніка майже вся із солідним “стажем”.
Як відомо, за аналогічним Договором з нафтопереробними компаніями було передбачене постачання дизельного пального за ціною 2400 гривень за тонну. Після цього в області почалася шарпанина з оформленням усіляких документів. Поки готувалися папери, – танули ліміти, і названа найперше кількість пального зменшилася в кілька разів.
Забезпеченість пально-мастильними матеріалами для проведення польових робіт становить 55-57 відсотків. Скажімо, в березні області потрібно було за графіком Міністерства аграрної політики України видати 12,3 тис. тонн пального. Виділили неповних п’ять тисяч. А до споживачів надійшло лише 17 відсотків із цієї мізерної кількості.
Ось так примушували господарства йти на ринок, де за тонну дизпального вимагають сьогодні 3250-3340 гривень. Як бачимо, різниця за один літр зросла на цілу гривню.
Усієї цієї картини може й не було б, якби була вчасно вирішена проблема з виділенням кредитів, про що вже доводилося не раз писати. Області на проведення весняно-польових робіт потрібно майже один мільярд гривень. Таких коштів, навіть після минулого високоврожайного року, у господарствах, і особливо у фермерів, зараз просто немає. Потрібна велика позика. Але знову ситуація складається так, що на державному рівні є Меморандум про порозуміння та співпрацю між сільськогосподарськими товаровиробниками, банками та страховими організаціями від 10 лютого ц.р., де визначено процент кредитної ставки – 17%, але в нашій області ніхто на таких умовах позики не одержав, і навряд чи одержить. Навіть якщо й називається зазначений процент, то до нього нав’язуються “послуги” ще на 5-6%. Та й застава потрібна вдвічі-втричі вища за одержувану суму. Де її взяти господарствам і фермерам, що “на ладан дишуть”?
Тому й виходить на практиці, що погоджено кредитів лише на 120 млн гривень, а фактично отримано й тих менше.
Чи зміниться картина після звертання міністра аграрної політики України О.П. Баранівського безпосередньо до місцевих банкірів із категоричною вимогою: “17 процентів – і квит!” - іще побачимо. Як і те, чи зміниться ситуація з нагромадженням необхідної кількості добрив, гербіцидів, пально-мастильних матеріалів, придбанням украй потрібної техніки.
На нараді порушувалося питання і про подальший розвиток громадського тваринництва. Сьогодні воно в цілковитому занепаді. Досить сказати, що в господарствах області виробляється лише 9 відсотків загальної кількості м’яса. Промовці говорили про те, як у західних країнах підтримується тваринництво дотаціями. Наводився приклад, коли фермер одержує таку допомогу за вироблене м’ясо та молоко, що вона покриває всі видатки.
Але в нас поки що цього немає. І мабуть, говорили промовці, не буде, бо курс узято на безмитове ввезення тваринницької продукції з-за кордону. Така ситуація, відзначали вони, призведе до зникнення останніх ферм, а наш ринок буде насичений неякісною й навіть небезпечною для здоров’я закордонною продукцією.
Несприятлива така практика і для подальшого розвитку цукрової промисловості й овочівництва. Якщо завозити цукор з-за кордону, то доведеться просто закрити всі наші заводи. А отже, зникнуть і посіви цукрового буряку, які й так за останні роки з 50 тисяч гектарів зменшилися понад утричі. Про це, зокрема, говорив директор Червонознам’янського цукрового заводу В.З. БЕЛКОТ. А голова Овідіопольської райгосадминистрации Н.А. Чегодар відзначила, що в районі скорочуються площі під овочами.
- Розвиток цієї галузі просто втрачає сенс, - говорила вона, - бо ринок завалений продукцією з Туреччини та інших країн.
На нараді наголошувалося, що розмову потрібно вести не тільки про поточні справи на полях і фермах, а й про долю наших сіл. Про це, розпочинаючи дискусію, заявив голова правління ЗАТ АК “Свобода” Ізмаїльського району, Герой України В.Д. Видобора.
- Ситуація, що сьогодні склалася, - говорив він, - змушує задуматися: а чи потрібне взагалі село Україні?
І це було не просто риторичне запитання.
Сільська соціальна сфера, що залишилася після розвалу багатьох господарств, виявилася нічиєю, її, у повному розумінні цього слова, розібрали по цеглинці. Те, що залишилося, поквапом передається на баланс сільських рад. Але що з ниею робити органам місцевого самоврядування, коли на ремонт і добудову об’єктів, що є, не виділяються кошти, а наявних грошей ледве вистачає на зарплату.
З особливою тривогою говорили промовці про те, що з таким успіхом розгорнуті відповідно до програми “Регіональна ініціатива” газифікація сіл і міст області, будівництво водогонів і забезпечення сіл украй потрібною питною водою доведеться скоротити до мінімуму або взагалі призупинити на невизначений термін.
- У цей тяжкий час, - сказала директорка ТОВ “Агрофірма “Маяк” Березівського району, Герой України З.М. Гришко, - ми, керівники господарств, серед яких чимало депутатів місцевих рад, повинні взяти весь клопіт про село та його жителів на себе. І подбати не тільки про їхній матеріальний статок, але і роз’яснювати людям ситуацію, що склалася в країні, допомагати найнезаможнішим.
Про цю ж таки ситуацію дуже докладно говорив на нараді міністр аграрної політики О.П. Баранівський. Говорячи про проблеми сільського господарства, він наголосив, що Міністерство уже визначило першочергові заходи щодо втілення в життя програми Кабінету міністрів України, “Назустріч людям”. Серед них і нарощування виробництва тваринницької продукції, і запровадження ресурсозбережних технологій, і регулювання ринку сільськогосподарської техніки, і поліпшення соціальної інфраструктури села, і багато чого іншого.
Який воно вигляд матиме на практиці, покажуть підсумки виконання сільгоспробіт уже в поточному році і зібраний восени врожай.
