В історії людства не було особистості відомішої за Леніна. Якщо не вважати Ісуса Христа. Все минуле сторіччя пройшло під покровом революційного вчення Леніна. Ніколи ще в історії не було таких величезних тиражів видань книг однієї людини (і вже навряд чи буде?), хіба що тиражі Біблії могли зрівнятися з ленінською творчою спадщиною, теж перекладеною на сотні мов. Між іншим, і ідеї комуністичної рівності близькі у Леніна і Христа. Ось лише шляхи до цієї благородної мети у них різні: в одного – від Господа Бога, в другого, на жаль, від диявола.
Я зовсім не збираюся ранити почуття тих читачів, для яких Ленін і сьогодні «живее всех живых» - вождь народів, великий мислитель і «самый человечный человек». Тим більше безглуздо переконувати віруючих у святості Ілліча. Не хочузвертати увагу і на сонми нових ганьбителів, які з'явилися на хвилях свободи. Бог з ними. Мета моїх нотаток – звернутися до історичної правди.
«Я такий же, як і всі»
Для нас, шістдесятників, викриття сталінських репресій ХХ з'їздом було поверненням до ленінських принципів, надією на розвиток гуманного демократичного суспільства. Страшні часи історії між Леніним і Хрущовим здавалися нам страшним сном, що відійшов у минуле. Не наша провина, що відлига закінчилася введенням радянських танків у Прагу. Але ім'я Леніна як і раніше залишалося для багатьох дороговказною зіркою, а події 70-80-х років здавалися тимчасовими перекрученнями марксизму-ленінізму.
У газеті «Вечерняя Одесса» до 110-ї річниці від дня народження В. І. Леніна я вів рубрику «Ленинские хроники». При загальноприйнятому славослів'ї вождя у пресі мені не хотілося курити перед іконою фіміами. Тим більше, що сам Володимир Ілліч цього терпіти не міг. Він обурювався потоком газетних публікацій, у яких звеличували його особистість. «Это никуда не годится! – говорив Ленін Бонч-Бруєвичу. – Я такой же, как и все».
Мені хотілося показувати Леніна-людину, яким він був у спілкуванні з товаришами, з простими робітниками та із своїми ідейними супротивниками, показувати, яким він був невтомним працівником і як щиро вірив у прекрасне майбутнє людства. Моїми настільними книгами стали зібрання творів Леніна, маловідомі читачеві збірники документів та спогадів сучасників, але головне - «Біографічна хроніка», де у товстелезних томах день за днем зафіксовано життя та діяльність Володимира Ілліча.
Ленін здавався близьким, як колега-журналіст (так він сам позначав свою професію в анкетах).
Журналістика, переклади і були його єдиним засобом до існування між двома революціями і в еміграції. У дореволюційних енциклопедіях і довідниках згадуються псевдоніми журналіста Ульянова – «Ільїн Володимир», «Ленін Н.», «Ленін», «Ленін-Ульянов», «Володимир Ілліч» та інші, а всього в енциклопедіях можна знайти 15 автобіографічних довідок про нього.
Сотні відгуків про Ульянова-Леніна могли б скласти цілу книгу. Так, Г. Уеллс у книзі «Россия во мгле» назвав його «Кремлевским мечтателем». У. Черчілль у своїх мемуарах «Мировой кризис» - «Великим ниспровергателем». Для М. Горького Ленін був «Великим дитя окаянного мира сего».
«Вислати за кордон безжально»
Серед головних ворогів пролетарської революції Ленін вбачав буржуазну інтелігенцію. З його позиції вся вона була ворогом пролетаріату. Ось його відгук про письменника-гуманіста В. Короленка: «Жалкий мещанин, плененный буржуазными предрассудками!.. Таким «талантам» не грех посидеть недельки в тюрьме». Ілліч давав соратникам по боротьбі рекомендації: «Надо бы несколько сот подобных господ выслать за границу безжалостно. Очистим Россию надолго».
І восени 1922 року розв’язали проблему одним махом – вислали з Країни Рад цвіт вітчизняної інтелігенції – відомих філософів, учених, письменників та поетів. Просто як сміття, щоб не плуталися під ногами, тому що вважалися «политически ничтожными» і абсолютно непотрібними для пролетаріату. Акцію назвали гуманною.
У листі Сталіну (із секретного фонду) Ленін перераховує прізвища всіх небажаних. Ось перший «Список активной антисоветской интеллигенции (професура), Москва». У списку 67 прізвищ професорів Московського університету, Вищого технічного училища, Сільськогосподарської академії, Інституту шляхів сполучення, Археологічного інституту, інших навчальних закладів. Списки складені Ягодою «по директивам Владимира Ильича». Були складені також списки лікарів, інженерів, агрономів і кооператорів, літераторів. Контрреволюційною діяльністю могли вважати що завгодно, наприклад, «буржуазный метод преподавания математики» або «агитацию против изъятия церковных ценностей».
Перший німецький пароплав вивіз вигнаних з Петрограда до Німеччини 30 вересня 1922 року, другий – 18 листопада. Згодом інтелігенцію відправляли з Одеси та портів Криму. Всього було вислано понад 200 чоловік, а враховуючи і родини – удвічі більше. Крім одягу, який був на них, брати із собою нічого не дозволялося, ніяких паперів та книг, заборонялися навіть натільні хрестики. Всіх попереджали, що виганяють з Радянської Росії довічно.
Західна преса назвала вигнанців «хранителями культурных традиций России». Так, то були розум, честь і совість Росії. Але розумом, честю і совістю нової епохи Ленін назве партію більшовиків.
«Ми переріжемо всіх»
Коли нам радили: читайте Леніна і не вірте коментаторам-ганьбителям, ми так і робили. Але ми не знали, що нам пропонують читати «не справжнього» Леніна. Лише на початку 90-х років минулого сторіччя дослідники змогли проникнути у секретні архіви Ленініани.
Так, першим звернувся до невідомих ленінських документів Д. Волкогонов у двотомнику «Ленін». Згодом у 1996 році вийшла книга історика-дослідника А. Латишева «Рассекреченный Ленин». Автор свого часу був професором ВПШ, членом вченої ради Центрального музею В. І. Леніна, у 1991 році від парламенту одержав дозвіл користуватися закритими архівами та фондами Леніна. Нові публікації відкрили нам іншу, ретельно приховувану кілька десятиліть, особу вождя пролетаріату.
Власне, ми знали, яким нетерпимим був Ленін до ворогів соціалізму. «Революционная целесообразность выше формального демократизма» - не стомлювався повторювати великий вчитель. Що це означало? Не потрібно коментарів, нехай Ленін сам пояснить.
Ось у 45-му томі зібрання творів Леніна у записці наркому юстиції Курському (15 травня 1921 р.) він радить з метою захисту від контрреволюції «расширить применение расстрела (с заменой высылкой за границу)». Колишній юрист-адвокат пропонує розширити КК статтею про розстріл за контрреволюційну пропаганду та агітацію. Це була підготовка сумно відомої 58-ї статті, яка тотально почала застосовуватися вже у період сталінських репресій і за якою сотні тисяч громадян зникали в архіпелазі ГУЛАГ як вороги народу.
Ми і не підозрювали, що означають три крапки в опублікованих книгах та документах - листах, записках, виступах Леніна. Ось він пише Троцькому про протистояння Юденичу: «Если наступление начато, нельзя ли мобилизовать еще тисяч 20 питерских рабочих... и добиться настоящего массового напора на Юденича?» А ось вилучений текст з трьома крапками: «плюс тысяч 10 буржуев, поставить позади их пулеметы, расстрелять несколько сот». Відчуваєте різницю?
Ще приклад. У «Биохронике» говориться про телеграму Леніна членам Реввійськради Кавказького фронту Смілзі та Орджонікідзе про гостру потребу нафти: потрібно звернутися з маніфестом до населення і закликати зберегти нафтопромисли Майкопа та Грозного. А ось як в оригіналі ленінської телеграми: «Обдумайте манифест населению, что мы перережем всех, если сожгут или испортят нефтепромыслы...» Майже сучасна чеченська лексика, чи не так?
Широко були відомі два видання збірника документів «Ленин и ВЧК» але ніхто не знав, що було видано і третє – «секретне» - видання тільки для працівників КДБ. У ньому відкритим текстом опубліковано ті рекомендації та вказівки Леніна чекістам, які у двох інших виданнях були приховані за трьома крапками. Ось кілька цитат. «Провести беспощадный массовый террор против кулаков, попов и белогвардейцев; сомнительных запереть в концентрационные лагеря вне города». «Необходимо беспощадное истребление врагов пролетариата». «Навести тотчас массовый террор, расстрелять и вывезти сотни проституток, спаивающих солдат». «Расстреливать заговорщиков и колеблющихся, никого не спрашивая и не допуская идиотской волокиты». «Повесить (непременно повесить, дабы народ видел) не менше 100 заведомых кулаков, богатеев». «Расстрелять виновных в ротозействе». «Поймать и расстрелять астраханских спекулянтов и взяточников». «Отнять у них весь хлеб и непременно повесить». «Перейти где-либо границу на 1 версту (в Эстонию – Ю. Г.) и повесить там 100 – 1000 их чиновников и богачей»...
Не віриться, що це вказівки Леніна? На жаль, це документи, про які ми тривалий час нічого не знали.
Крупська часто була свідком нападів люті чоловіка і намагалася товаришам пояснити причину: Ленін бачив на прикладі Паризької комуни, що перша у світі пролетарська держава загинула через м'якість, з якою робітничі маси ставилися до ворогів революції. «Вздор, - говорил он, - как же можно совершить революцию без расстрелов?» І дорікав Сталіну (!) у м'якотілості: «У нас же кисельная власть, а не диктатура пролетариата!»
«Нещадний терор проти попів»
Ставлення Леніна до релігії і Церкви теж не новина для нас. «... Всякий боженька, - писав він Горькому у 1913 році, - есть труположство... всякая религиозная идея, всякая идея о всяком боженьке, всякое кокетничанье даже с боженькой есть невыразимейшая мерзость... самая опасная мерзость, самая гнусная «зараза»...
Як начотчик матеріалізму і марксизму, теоретично Ленін і чути не хотів про жодні компроміси щодо віри у Бога та Церкви. А, ставши безроздільним володарем величезної держави, він з неймовірною жорстокістю почав втілювати свою теорію у життя й оголосив «беспощадный массовый террор против попов». І знову ж таки участь Леніна у масових репресіях проти віруючих ретельно замаскована в опублікованих «відкритих» документах. Лише один приклад – його лист з приводу навантаження дров у свято Дня святителя Миколи-чудотворця (19 грудня), що випало на цей час, «Мириться с «Николой» глупо...» - пише Ленін. А в оригіналі листа замість три крапки конкретна вказівка: «надо поставить на ноги все чека, чтобы расстреливать не явившихся на роботу из-за «Николы».
Саме Ленін став ініціатором чотирьох масових кампаній проти православної Церкви. Перша розпочалася вже у листопаді 1917 року із закриття монастирів, храмів, реквізиції церковних цінностей. Згодом почалося відкриття святих мощів, цілковите розграбування храмів і повальні розстріли священослужителів. Так, у 1917-18 роках лише у Петрограді було розстріляно 550 священиків, ченців, вищих ієрархів православної церкви. А що робилося у провінції – розумом не збагнути. Читати трагічні свідчення беззаконня більшовиків, зібрані Церквою, - посивієш.
Розстріляно Петербурзького митрополита Веніаміна. Єпископа Ізмаїльського Діонісія порубано сокирами.
По-звірячому знівечено і вбито митрополита Київського і Галицького Володимира. Пермському архієпископу Андронику вирізали щоки, викололи очі, у такому вигляді водили вулицями, а потім закопали в землю ще живим. Тобольского єпископа Гермогена прив'язали до колеса пароплава і раділи, як лопасті трощать священика. У Юр'єві сокирами порубали 17 священиків та єпископів, перед стратою їх одягали у жіночий одяг і, відрізавши носи і вуха, змушували танцювати. У Богодухові черницям відрізали груди і закопали живими на цвинтарі...
Це була кривава оргія Сатани, який на червоноармійських багнетах став Князем світу цього. Більшовицька розправа над Церквою та віруючими перевершувала за жорстокістю гоніння на християн у Стародавньому Римі.
Що можна сказати у підсумку? Жорстокість В. І. Леніна до явних ворогів і удаваних можна пояснити тим, що йшла дуже жорстока громадянська війна, класова боротьба не на життя, а на смерть, Радянська Росія опинилася в кільці ворогів соціалізму, Ленін навіть знову збирався іти у партійне підпілля. Але невже нічого іншого, крім бузувірств та масових вбивств без суду і слідства, було не дано? Це страшна, гірка правда: ми тепер знаємо, що масовий терор, концентраційні табори, загороджувальні загони, взяття заручників, розстріл кожного десятого - все це введено у практику не за часів Сталіна або Гітлера, все це – рекомендації, вказівки та накази глави уряду першої у світі соціалістичної держави.
Але ніщо на Землі не проходить без сліду. Можливо, це Всевишній як кару за великі гріхи так рано позбавив його розуму? У протоколі розтину про причину його смерті сказано: «атеросклероз сосудов на почве преждевременного их изнашивания». Тепер ми знаємо про справжню причину смерті, всі інші версії – здогади. У 54 роки мозок людини зносився від постійного збудження та перевтоми. Відомо, що після 6 березня 1923 року Ленін не написав жодного рядка, жодного слова не продиктував. Начебто Господь позбавив його можливості давати нові і нові вказівки.
Тепер зрозуміло, що приховування деяких робіт та виступів Леніна, всі цензурні купюри, всі вилучення, три крапки у документах та інше – це бажання зм'якшити образ вождя. Але чи можна зм'якшити час, жорстокий і жахливий? На жаль ні. А правда є правдою.
