Напередодні ювілею Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, де викладали відомі на увесь світ учені, хочу розповісти про одного з них, заслуженого діяча науки України, Івана Івановича Пузанова, 120-річчя якого виповнюється 25 квітня.
Професор, доктор біологічних наук, який мав дуже високу ерудицію в біологічних дисциплінах, він усім своїм духом, за будь-яких ситуацій відстоював інтереси науки і не кривив душею. Всі пам'ятають його товариськість і веселість у пішохідних екскурсіях зі студентами по Одеській області, його жарти на останньому дзвонику студентів і на святкових зустрічах факультету, коли він співав басом не лише народні пісні, але й класику.
Іван Іванович Пузанов народився у Курську, після закінчення гімназії вступив до Московського університету на природниче відділення фізико-математичного факультету. В роки реакції (1906 – 1907 р.) він залишив Росію і виїхав до Німеччини, де прослухав у Лейпцігському університеті лекції з фізики та хімії, згодом у Гейдельберзькому – з геології та ботаніки. Побував на практиці у Швейцарських Альпах, на берегах Червоного моря і голубого Нілу. Працював в Італії (вивчив самостійно мову країни), володів вільно латиною, грецькою, французькою німецькою мовами. Після повернення, продовжив спеціалізуватися із зоології і в 1911 році, закінчивши Московський університет, розпочав підготовку до професорського звання... Але, на знак солідарності з професурою, звільненою реакційним міністром освіти того часу, пішов із з університету і почав працювати під Москвою у біологічній лабораторії. У 1912 році Товариство аматорів природознавства відрядило І.І. Пузанова у подорож навколо Азії. Відвідав він Японію, Китай, о. Цейлон з метою встановлення наукових зв'язків. Все це поглибило науку антропологію, і знання тваринного світу тропіків. До початку війни 1914 р. І. Пузанов здійснює останню подорож до Західної Європи. Мета – знайомство з природничо-історичними музеями, зоосадами та біологічними станціями.
Все побачене розширило його знання і допомогло вільно здати іспити на звання магістра. Був залишений при Московському університеті. Цей рік Іван Іванович вважав початком своєї наукової кар'єри. Але у 1915 році його призвали до армії, працював синоптиком у Петербурзі, де одержав ґрунтовну підготовку у Головній фізичній обсерваторії. Потім був переведений до Чорноморської військово-метеорологічної станції у Севастополь, де весь вільний час займався зоологією – це і стало основним напрямом його наукових досліджень. Лютнева та Жовтнева революції застали його у Севастополі, де він читав лекції і був деканом природничо-історичного факультету Севастопольського народного університету, а згодом і Таврійського. У той час там працювали видатні вчені: В.І. Вернадський, В.А. Обручов, В.І. Паладін, що, безумовно, позначилося на формуванні наукової індивідуальності І.І. Пузанова, на його наукових інтересах і подальшій роботі.
З 1947 р. і до останніх днів очолював кафедру зоології Одеського університету. Треба відзначити великий внесок Івана Івановича Пузанова у розвиток іхтіології та гідробіології Чорного моря, яке він любив. Учений пише багато статей, присвячених рибному промислу, водохранилищам, порушуючи питання про перспективи рибництва в них. Хамса (анчоус) – це численна риба у голодні роки врятувала багато сімей. Ще у 1936 р. з'явилася його наукова монографія “Анчоус”, де зібрано докладні відомості промислу анчоусів Азовського та Чорного морів. У 1957 році він знову повертається до цієї теми, а до цього активно бере участь в дискусії у зв'язку з зарибленням одеських лиманів. Його позиція заселення Хаджибейського лиману мідіями, кефаллю надалі підтвердила правоту морфологічних змін. Зібравши матеріали про нових середземноморських поселенців у Чорному морі (скумбрія), пише статті, які одразу були перекладені у Німеччині. Івану Івановичу Пузанову належать 235 робіт, з них 16 монографій, 20 - з географії та подорожей, стільки ж з історії науки, понад 10 з охорони природи. В описах подорожей “У Швейцарських Альпах”, “Навколо Азії”, “По неходженому Криму” проявився його талант не лише як ученого-біолога, але і літератора. Йому належать вірші про природу України, на громадянські теми, з них – 60 сонетів. Він володів рідкісним жанром – пінакопоезії – віршованим супроводом живописних картин художників (Рєпіна, Шишкіна, Сєрова, Сурикова). Відомі його переклади Байрона, Ґете, Гюго... Шкода, усе це не видано цільною книгою...
На свої убогі кошти збудував у районі Пересипу приміщення для збереження гідробіологічного та іхтіологічного обладнання, яке згодом було перенесено в район Ботанічного саду, де поки що й існує... Під його контролем розроблявся проек будинку станції і зручний майданчик для будівництва акваріуму, але, на жаль, вони так і не збудовані...
Хочу побажати міській владі Одеси перепрофілювати у парку ім. Шевченка дельфінарій на акваріум і назвати його ім'ям Івана Івановича Пузанова, де регулярно провадилися б заняття зі студентами, школярами. Та й туристам було б цікаво, як, наприклад, у Сан-Франциско та в Берліні.
