Цей знімок зберігається в моєму робочому столі ось вже сорок років. Мені подарували його в музеї славетного авіаційного винищувального полку, який дислокувався на той час на військовому аеродромі біля узбекського міста Андіжана, коли я готував матеріали для об’єднаного номера газет Туркестанського військового округу “Фрунзовец” і одеської обласної “Знамя коммунизма”. Того самого полку, який воював з фашистами в небі над Одесою у дні її героїчної оборони під командуванням Льва Шестакова. В радіопередачі “52 дня героической защиты”, яка прозвучала з обложеної Одеси на всю країну, повідомлялося: “Чудово воює наша авіація. Льотчиків частини товариша Шестакова справедливо можна назвати героями вітчизняної війни. Вони щоденно роблять по кілька бойових вильотів в розташування і в тил ворога, здійснюють розвідку, ведуть повітряні бої, бомблять його аеродроми”. Невмирущою славою вкрили себе безстрашні соколи Амет-хан Султан, Алелюхін, при появі яких в небі фашистські стервятники попереджали один одного: “Ахтунг, ахтунг! Султан! Алелюхін!” А в полку говорили: “Якщо в небі Алелюхін, отже, німець на землі”.
А на цьому знімку, зробленому в 1941 році на аеродромі, який розташований в районі теперішньої п’ятої станції Великого Фонтану, зображено мить, коли льотчик-винищувач лейтенант Калачик розповідає членам свого екіпажу про сутичку з фашистськими стерв’ятниками, яка щойно завершилася у повітрі. Ім’я фронтового фотографа встановити не вдалося. Він залишив на зворотньому боці знімка такий напис: ”1941 р. Ще бій. Ще перемога!” На жаль, прізвища членів екіпажу не вказані.
Знімок публікується вперше. Можливо, хто-небудь впізнає на ньому себе, а хтось побачить знайоме обличчя.
