Зміна влади, правлячої еліти в країні – завжди болісний та неоднозначний процес, такий, що супроводжується численними виливами різнорідних компроматів та характеризується політичною нестабільністю. Ротація в політикумі, що відбувається на сучасному етапі, була спричинена непересічною подією – т. зв. оксамитовою революцією помаранчевого коліру. Провладні партії перейшли в табір опозиції, колишня опозиція зайняла шкіряні крісла в їхніх кабінетах, що ще продовжували зберігати дух своїх попередніх господарів. Все сталося надто швидко і не дуже прогнозовано: такий перебіг подій не могли заздалегідь передбачити навіть знані провидці від політології.
Україну було пошматовано на Схід і Захід, ідеології розподілилися за принципом “ті, що були” й “ті, що прийшли”. За таким же принципом справедливо отримали свої ярлики й еліти суспільства. Народження двох способів сприйняття й передавання інформації, двох способів з гордістю сповіщати про своє минуле – опозиційне чи провладне – таким став сухий підсумок Помаранчевої революції.
Вибори до Верховної Ради України – домінуючого, згідно з задекларированими змінами до Конституції, органу влади в державі – не залишили, на перший погляд, пересічному виборцеві ніякого серединного рішення: біле або чорне, влада чи опозиція. Хоча як одне, так й інше явище на політичному ринку країни приймається обома протиборчими сторонами з надто великими “але”. Політологи переконані: якби вибори до парламенту сталися завтра, явка на них виборців була б мінімальною, більше 50 відсотків віддали б свої голоси “Проти всіх”. І зрозуміло: під час подій Помаранчевої революції народ повстав проти прогресуючих злиднів, щоденного морального приниження, олігархічно-кланового панування та порушень елементарних прав людини. Однак, ейфорія майдану пройшла. В наявності паливна криза, суттєве подорожчання продуктів харчування, штучно стримувані інфляційні процеси, популістські рухи з реформування системи державного управління, за відсутності концепцій (чітко окресленої мети руху) такого реформування, дилетантизм керівників державних органів, котрі призначаються почасти за принципом “Дурень, але свій”, а також політична гризня, що не вщухає навколо обридлих піддиванних тем.
І куди бідному виборцеві, за таких “розкладів”, податися? Вдатися до ностальгічних спогадів про стару владу? А може продовжувати дивитися на світ крізь помаранчеві окуляри, всім дарувати посмішки й закликати “жити дружно”? Навряд чи свідомий виборець обере для себе будь-який з цих шляхів.
Україна давно чекає на третю силу, силу, здатну пройти т.зв. серединним меридіаном, зачепивши струнки як одного, так й іншого таборів, штучно створених політиками для зручності власного позиціонування на майбутніх виборах. Кожен з таких суспільних маніпуляторів бореться за ринки збуту своїх ідей: один сорт такого товару давно втратив строк придатності, інший сорт – надто недосконалий та виготовлений без дотримання технології.
23 квітня на своєму ІV з’їзді про існування третьої сили заявила Ліберальна партія України (оновлена). Події Помаранчевої революції дали поштовх для розвитку ліберальної ідеї. За часів кучмократії ліберальна ідеологія спотворювалася, тому партія протягом тривалого часу перебувала в політичному “затінку”. Більше тисячі делегатів з усіх областей України зібралися з метою визначитися стосовно ролі партії у виборах до Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів у 2006 році.
Довідково. ЛПУ(о) була зареєстрована Міністерством юстиції України в травні 2000 року. Чисельність партії, за офіційним повідомленням Мінюсту, станом на 1 вересня 2004 року складала 85 тисяч членів. Структура партії є дуже розгалуженою – обласні осередки є без виключення в усіх областях України, 347 районних, 62 районних у містах, 108 -міських. В стадії реєстрації перебувають ще близько 150 первинних організацій. З моменту створення партію очолює Павло Іванович В’ялов – знаний в Україні громадський та політичний діяч, лідер нової формації. Також він є Великим Магістром Ордену Святого Станіслава – громадської організації, що відома своєю благодійною діяльністю.
Головна мета ЛПУ(о) – сприяння зміцненню незалежності держави, створення громадянського суспільства з реальним розмежуванням влад, поглиблення демократичних та економічних реформ в Україні, досягнення громадянської, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди.
ЛПУ(о) однозначно підтримала курс Президента на встановлення реального суверенітету країни, очищення суспільства від авторитаризму та всевладності кримінальних кланових угруповань. Члени партії з розумінням ставляться до того, що тяжкий спадок, котрий дістався від минулої епохи, неможливо здолати за найкоротші терміни. Головна мета влади – мінімізувати помилки на перехідному етапі. Головна мета лібералів – сприяти оновленню державної та суспільної ідеології. ЛПУ(о) категорично відмежовується від тих, хто називає себе сьогодні опозицією – вони повністю дискредитували себе в очах народу і не мають права на майбутнє. Усвідомлюючи небезпеки, що криються в помилкових управлінських рішеннях нової влади, ліберали виступають проти спроб привласнення окремими політичними силами монопольного права на досягнення Помаранчевої революції.
ЛПУ(о) йде на вибори-2006, як окрема, самодостатня політична сила. Разом з тим, вона радо виступить ініціатором створення блоку партій та громадських організацій на своїй основі й прийме до своїх лав усіх тих, хто сповідує принципи лібералізму і готовий чесно служити суспільству. Разом з тим, партійний список ЛПУ(о) буде закритий для будь-кого зі складу депутатів Верховної Ради минулих скликань.
ЛПУ(о) бачить себе всенародною та позакласовою. Вона здатна об’єднати всі здорові сили суспільства і зробити їх затребуваними у вітчизняному політикумі. Партія здатна об’єднати соціум Сходу і Заходу, Півдня і Півночі, розтерзаний на протиборчі табори провокаційними діями політиків.
Влада має належати лише професіоналам. Підприємці повинні бути забезпечені умовами для ведення бізнесу. Виробник не повинен стояти з простягнутою рукою, він має отримувати твердий заробіток. Вчителів, медиків та людей у погонах слід забезпечити гідним бюджетом. Пенсіонери, ветерани повинні були впевненими в дні завтрашньому, молодь – затребуваною.
Категорично оголосивши себе третьою силою, Партія йтиме до переможного кінця. Переконуватиме діями та словом. Не буде піддаватися ні на які провокації. Спокійно та зважено рухатиметься вперед. Лише такий поступ народить віру в суспільстві в те, що народ ошукати не можна, що мітингова омана та мара злітає швидко, що недолугим політикам недовго ще грати на патріотичних почуттях свого народу.
Всім, кого зацікавила третя сила – ЛПУ(о) – прохання звертатися за телефонами (телефони регіональних відділень): 32-42-45, 8-067-715-69-90 Головин Едуард Миколайович.
