Застава біля станції Дубіца південніше Бреста вже кілька днів жила в тривожному чеканні. Через річку доносився гуркіт потужних танкових моторів. У польському селі Яблочно влаштувалися німецькі солдати. А на світанку двадцять другого червня небо над кордоном розпороло ревіння ескадрильї бомбардувальників. Політрук Єлістратов вибіг на ґанок і скомандував:
- До зброї! До бою!
Того фатального ранку політрук послав молодшого сержанта Олексія Новикова і рядового Миколу Ставницького до берега, до дубового гаю. Олексій озброївся ручним кулеметом, Микола –взяв коробку із патронними дисками. Вони помчали по натоптаній стежці, до двох дубів-велетнів. Хіба могли знати друзі, що незабаром один із велетнів, завдяки мужності бійців, стане легендарним, увійде в історію охорони кордону як «дуб Новикова»?..
Від масованого артобстрілу запалали будівлі комендатури й застави. Гасити пожежу було ніколи та й нікому: прикордонники перебували в окопах. Олексій Новиков і Микола Ставницький – на самому передньому краї оборони. Спочатку залягли біля дуба, звідки добре проглядалися річка і протилежний берег. Потім Олексій заліз на дерево, вліз у дупло і приладнав кулемет на товстому суку. Микола стояв нижче, готовий у будь-яку хвилину подати йому запасний диск.
Коли змовкла канонада, фашисти у відкриту стали тягти до води понтони й човни. Султани вогню й вивернутої землі зметнулися неподалік від прикордонників, осколки врізалися в стовбури дерев.
Олексія поранило у ліве плече. Утримуючи кулемет правою рукою, дав першу чергу. Поруч, з-за дуба стріляв із гвинтівки Ставницький. Знову Олексій почав бити короткими чергами, щоб кулі менше розсіювалися. І друга спроба ворога форсувати Західний Буг захлинулася.
З-за передніх хат села Яблочно знову заговорила артилерія. Олексій щільніше втиснувся в дупло.
Артналіт був коротким. Дві групи гітлерівців кинулися в обхід. Потужно вдарили крупнокаліберні кулемети, встановлені на понтонах. Вони поливали дубовий гай градом куль.
Ставницькому вдалося поповзом пробратися до командира. Він приволік на поясному ремені ящик із кулеметними патронами. Швидко спорядив запасний диск, трохи підвівшись на колінах, щоб просунути його в дупло, і раптом різко нахилився, впав у траву.
Олексій залишився один. Він продовжував строчити розважливо, короткими чергами.
Але ось кулемет здригнувся, викинув гільзи останніх патронів. Олексій схопив гранату, зубами висмикнув чеку. «Лимонка» розірвалася біля ніг фашистів, які бігли до дуба. Другу гранату кинути не встиг. Ворожий осколок вдарив у груди...
Отямився Олексій на середині річки у човні. Зрозумів: трапилося найстрашніше – опинився в руках ворога...
Через багато років стало відомо, що в Яблочно гітлерівці жорстоко катували радянського прикордонника. Не домігшись нічого силою, привели до вмираючого з місцевого костьолу ксьондза, але марно...
Лише в 1965 році довідалася уральська сім’я Новикових про долю їхнього Олексія.
Мужнього воїна, молодшого сержанта Олексія Новикова посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеня, а його ім'я присвоїли одній із застав Брестського прикордонного загону.
