На завершальному етапі війни мені випало бути командиром саперного взводу танкової бригади.

Сапер – професія героїчна. За виявлені в роки Великої Вітчизняної війни героїзм, мужність і відвагу 650 воїнів інженерних військ удостоєні звання Героя Радянського Союзу. За кількістю героїв сапери попереду моряків, кавалеристів, авіадесантників, воїнів протиповітряної оборони, партизанів і підпільників.

Відповідно до строго виконуваних правил сапер розміновує міну або бомбу тільки сам, без помічників. В разі помилки, якщо станеться вибух, загине тільки він сам. Такі суворі закони війни.

Тому й живе всім відоме прислів’я: “Сапер помиляється тільки раз”. Хоча самі сапери жартома кажуть, що сапер помиляється двічі. І перша помилка – те, що він пішов у сапери. І ще жартують: “Втрапив у сапери – пишайся, не втрапив – радій”.

Сапери, як відомо, наступають першими, а відступають останніми.

... Танкова рота капітана Миколи Кузьміна з саперами-автоматниками мого десантного взводу на броні захопила два воїнські ешелони з танками, гарматами та іншою військовою технікою в польському місті Равіч. За цей подвиг М. Кузьмін був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Фашисти не чекали нашої появи. Вони вважали, що фронт розташований за 100-150 кілометрів від міста. Супротивник відповідав недружними пострілами з підвалів, вікон, горищ. По вулицях у паніці металися групи солдатів, намагалися вирватися з вогневого мішка маленькі “опелі” з офіцерами, накриті вантажні машини.

Ми ж, наводячи паніку, стріляли з усіх видів зброї – танкових гармат, ручних кулеметів, автоматів і пістолетів. Гуркіт пострілів у кам’яному коридорі притульно розташованих будинків був такий, що після бою два дні дзвеніло у вухах.

Поляки зустрічали нас добре. Годували гарячою стравою (наші польові кухні безнадійно відстали). До мене підійшов літній чоловік. “Ми чекали вас”, - сказав він.

В одному з боїв на передніх танках було відділення саперів нашої роти на чолі з сержантом Кухтиком, займаючись безпекою руху танків. Особливу небезпеку на той час становили ворожі фаустпатронники.

Попереду з’явилася невелика річка, яка, втім, становила серйозну перепону для танків. Видно було, як по мосту забігали ворожі солдати й з’явився димок, отже, було підпалено бікфордів шнур, і міст мав бути підірваний.

Під прикриттям вогню танкових гармат Кухтик, незважаючи на щільний прицільний вогонь ворога, підбіг до мосту і перерізав бікфордів шнур, після чого відповз до укриття. Але перерізав невдало, і шнур невдовзі знову спалахнув. Кухтик, ризикуючи життям, знову кинувся до мосту і знову перерізав палаючий шнур.

Міст, підготовлений німцями до висадження, був порятований. Танковий батальйон успішно висунувся на протилежний берег і знову рушив уперед. Потім через міст перейшла і вся танкова бригада.

Швидко минають роки. Вже дідами стали наші діти, дорослими – наші правнуки. Але ніколи ми не забудемо своєї бойової молодості.