Я їхала додому і ще і ще раз прослухувала диктофонний запис висловлювань одного з високопоставлених чиновників: “На селі люди одержали в приватну власність землю, а психологія залишилася радянська: на пальне - дай, на техніку - дай, на добрива - дай... Дає держава. І що? Як у бездонну бочку. У селі не можуть елементарно обрати розумного лідера і серйозно поставити роботу. Не розумію, який сенс панькатися з лежачими господарствами? Їм треба дати можливість померти. Рано чи пізно прийде сильніший, візьме землю в оренду і працюватиме. Для цього потрібен тільки час”.
Може, чиновник має рацію? Ось приїду наступного разу до Олександрівки, що в Болградському районі, і скажу: хто ж вам, любі мої, винен?!
Минулої весни була з головою тамтешнього СВК на виноградниках. До речі, ледве добулися до поля: “волга” керівника, що проржавіла на боках, заводилася тільки зі штовхача. Праворуч розлягалося поле буйних бур’янів, гектарів із п’ятдесят. Ліворуч був виноградник - старий, потворний, проріджений. Його ще не обрізали, але врожай уже продали: винзавод авансом дав СВК грошей. Завдяки цьому кооператив купив соляру - посіяти бодай щось.
Мене оточили селянки, жінок із тридцять, і навперебій почали розповідати про життя-буття в Олександрівці. “Та що тобі скаржитися, з вами свекруха живе: пенсію одержить - можете купити сіль, мило та сірники. А нам як жити? Ми з чоловіком в СВК працюємо, зарплати не бачимо, на пай дали кукурудзу. Чим мені двох дітей годувати?”.
“Їм треба дати можливість померти...”.
А хіба ці рядові трудівниці винні в тому, що щороку ціни на ПММ, запчастини, добрива пожирають увесь прибуток кооперативу? Хіба в їхніх кишенях осіли оборотні кошти колись квітучих господарств Бессарабії? То чи має рацію чиновник? Я набрала телефонний номер голови агрокомпанії “Свобода”: Володимир Денисович Видобора розсудить. 22 роки керівної роботи, господарство - одне з найкращих у країні, за що Видобора одержав найвищу нагороду - зірку Героя України.
- Моя думка про реформи в АПК? - жвавий голос на тому кінці мобільного зв’язку - Сказати я скажу. Але чи надрукує газета - ось у чому питання...
Вранці наступного дня я була в Старій Некрасівці, що в Ізмаїльському районі. Біля контори стояв джип - як з’ясується потім, службова (!) машина головного агронома. Гарна огорожа, орнаментом викладені доріжки, щось схоже на фонтанчик, декоративні кущики й оголошення: “Закривайте двері - працює кондиціонер”. Ні, це тобі не злиденна Олександрівка, яких тисячі по Україні!
Головний агроном агрокомпанії Анатолій Григорович Черниченко вивчав прогнози синоптиків, щойно взяті з інтернету:
- Ранні ярові в господарстві посіяли, і в найближчі три дні пройдуть дощі – дуже вчасно! Тоді сьогодні треба встигнути викопати моркву.
- У березні – збирання моркви?!
- Не було сенсу збирати врожай восени, коли ціни на овочі низькі. Зберегти коренеплоди на складі важко - частина пропаде. Я вирішив моркву залишити на зиму в полі. Навесні корінці йдуть оптом по гривні за кілограм. З гектару - по 25 тонн. Чотири гектари - 100 тисяч доходу.
Розважливий агроном! Приїхав голова і відразу дав мені наряд:
- Ігор Салиган, наш головний економіст, покаже тобі всі об’єкти, відповість на всі запитання. Поговори з людьми: з робітниками, начальниками цехів - з ким хочеш. Потім зустрінешся з нашими фахівцями. А я лише покажу кілька повчальних книг. Висновки зробиш сама.
Ну що ж...
На польовому стані АК “Свобода” – все новеньке. Техніка блищить, начебто щойно з заводу. Комбайни, дощувальниці (2,4 тисячі гектарів на зрошуванні), трактори, інвентар. Начальник цеху №3 Микола Григорович Берило, з гордістю показавши техніку, повів до аудиторії, де провадяться заняття з механізаторами. Лекції читають усі: агроном, інженер, економіст, юрист. На дошці крейдою - формули. Невже механізаторам і хімію викладають? Так, в агрокомпанії хочуть впровадити так званий нульовий цикл, коли землю не тривожать плугом, коли всі рослинні відходи подрібнюються і залишаються перегнивати на поверхні поля – від чого відновлюється шар цінного гумусу. Щоб механізатори зрозуміли принципи новітнього методу обробітку землі, доводиться викладати їм біологію з хімією.
На польовому стані - від кабінету начальника цеху до душових для механізаторів - скрізь євроремонт. Блищить кахлями їдальня, де безкоштовні обіди. Потім Видобора розповість про одну з численних поїздок за кордон:
- Автобус зупинився на трасі в околицях Мюнхена, щоб бажаючі змогли сходити в туалет. Дивлюся, наші жінки плачуть. А мужики виходять - матюкаються на чім світ стоїть! Я зайшов і... теж заплакав: що ж ми з народом своїм зробили! У німецькому туалеті - дзеркала, кахлі. Руки до крана підняв - тепла вода тече. І п’ять сортів мила на поличці. А навкруги - поле! А в нас для людей - що? Наш народ живе, немов у гетто, гірше за раба. Я тоді сказав: може, не на такому рівні, але зроблю на польових станах гарячу та холодну воду, інші зручності.
На току мені продемонстрували ті ж побутові умови, що бачила на польовому стані. Показавши оснащення - сертифіковану лабораторію, зерновий і насінний ЗАВи, зерносховища, склади, головний агроном поділився заповітною мрією: добре б зробити територію току критою. Щоб звожуване з полів зерно не мокло в разі дощу.
- Анатолію Григоровичу, як ви досягли добробуту? І чому це не вдалося іншим? - запитую фахівця.
- Не треба красти.
- Ви хочете сказати, що в інших селах багато несунів, а в Старій Некрасівці немає жодного?
- Я маю на увазі не всіх людей, а тільки - голів. Ви бачили будинок нашого керівника? У Видобори він такий же, як у всіх. А в інших селах? Подивишся: виробництво все розвалене, зате головівський особняк – такий красень стоїть... Хіба не так?
- Яким чином удалося так добре організувати виробничий процес? - запитую в начальника технічного центру АК “Свобода” Леоніда Яковича Виходця.
- Я вам по-житейски скажу. У доброї матері й у домі лад, і діти виховані, і чоловік їй в усьому допомагає - самій же всю работу не впорати. У господарстві - як у родині. Все залежить від керівника, від того, які кадри добере, як зуміє налаштувати людей на роботу. У багатьох селах усе розікрали, розтягли. Хто - Президент? Ні, самі ж і тягли, хто що міг. Бачили люди: розвалюється господарство, але виявили байдужість. І хай тепер ні на кого не скаржаться. У нас усе збереглося. Витрати на контролі - щоб собівартість продукції була нижча, щоб прибуток одержати максимальний - ми ж хочемо високої зарплати.
Головний економіст агрокомпанії Ігор Салиган наводить свої аргументи:
- Ми найперші в області створили акціонерне товариство закритого типу, і так запобігли подрібненню земельного масиву та майнового комплексу на малі частини. Якщо починається подрібнення – все пропало. На 5 гектарах не можна дотримати сівозмін. Не можна одержати такого прибутку, щоб потім придбати добре, дороге насіння, купити мінеральні добрива, запчастини тощо. Тракторові треба дати роботу, він коштує 50 тисяч гривень і на 5 гектарах не окуповується. На маленькій площі не організуєш поливу. У нас же працює система зрошування довжиною понад 72 кілометри, вода подається не тільки на поля, але й мешканцям села. Агрокомпанія забезпечує фахівців житлом: недавно запросили на роботу зоотехніків - купили їм будинки. Хіба фермер на це спроможний?
Твердо знаючи, що земельний масив, так само як і майно, єдиний і неподільний, у Старій Некрасівці не шкодують коштів для зміцнення агрокомпанії, підвищення родючості полів. Тільки на кошти захисту рослин і добрива щороку витрачають до одного мільйона гривень, і навіть у 2003 році, коли всюди загинули озимі, “Свобода” одержала пшениці по 25 центнерів з гектара. Крупна форма господарювання дозволяє впроваджувати інтенсивні енергозберігаючі технології, а це веде до скорочення витрат і одержання значнішого прибутку - навіть за несприятливих умов. Торік реалізовано продукції на 5,5 млн грн, рентабельність склала 18,5%. Вартість основних коштів агрокомпанії за останній рік зросла майже на 500 тисяч і складає загалом понад 16 млн грн. За 2004 рік АТЗТ АК “Свобода” заплатила загалом 430 тис. грн податків.
А тепер про головне, про фундамент, на якому будується цей добробут. Слово - юристові агрокомпанії Жанні Сергіївні Гаєвській:
- У 1997 році на загальних зборах членів КСП “Свобода” було одностайно ухвалено реорганізувати підприємство в акціонерне товариство закритого типу. Статутний фонд був сформований за рахунок внесення колишніми членами КСП майнових паїв і прав на земельні паї - в обмін на акції. У нас 552 акціонери. Бажаючі можуть вийти з товариства тільки шляхом продажу своїх акцій - але не можна брати в натурі земельні паї, оскільки вони перейшли у власність АТЗТ як юридичної особи.
В.Д. Видобора та його команда не приховують: зроблено все можливе в межах чинного законодавства, щоб запобігти розподілу землі та майна колишнього колгоспу.
- Володимире Денисовичу, вам напевно доводилося з найрізніших трибун висловлювати своє бачення реформ в АПК?
- Зокрема й Президентові говорив: що ж ви робите? “Не хвилюйся, все буде гаразд!”, - відповідав Леонід Данилович. Усе в нас перед очима довкола валиться, а нас усе одно переконують: буде гаразд! Влада, що взялася реформувати аграрний сектор, мала б відчути опір “знизу”, але, на жаль, люди наші занадто довірливі - їм же сказали, що буде гаразд.
- Яким чином потрібно було провадити реформу на селі?
Не без лукавства Володимир Денисович радить мені почитати книгу “Американське фермерство в ХХІ столітті”. А там - відомо що: розумний Рузвельт і його указ про державне регулювання аграрного сектору економіки, запровадження дуже низьких банківських кредитів для фермерів - 4%. І такі справи понині. Вся сьогоднішня конкурентоспроможність американського аграрного сектору економіки базується на фундаменті всебічного державного регулювання та підтримки.
- У нас в Україні дуже низький рівень керування всіма процесами, - говорить Видобора. - Треба навчатися, навчатися ніколи не сором.
- Володимире Денисовичу, що тепер діяти з лежачими господарствами? Є й така думка: їм, мовляв, треба дати змогу померти...
- Так не можна не те що говорити - мислити так не можна! Бо йдеться про долі мільйонів людей. Ми живемо в дуже складний, непростий час. Хочемо вступити до ЄС, а кому ми там без штанів потрібні? Ми з фахівцями їздимо за кордон, переймаємо досвід. І до нас іноземці приїздять, розповідають, які брали кредити під реконструкцію та розвиток сільгоспвиробництва. Держава їм давала кредити від 10 до 30 мільйонів терміном до 15 років під 1% річних. Для чого? Щоб сільгоспвиробник міг створити конкурентоспроможне виробництво. У нас про це й мови немає...
