Десять концертів склали програму Першого міжнародного Великоднього фестивалю в Одесі. У Великій залі філармонії був виконаний грандіозний твір І. С. Баха “Страсті за Матфеєм”. Під дахом Євангельської Пресвітеріанської церкви звучала українська, російська, грецька, західноєвропейська духовна музика XV-XX століть. У фестивалі взяли участь органіст і диригент Томас Саксон (США), Деніс Марков (орган, Росія), Віклор Лияк і Малгожата Урбаняк – органіст і вокалістка з Польщі. Одесу представляли дитячий хор “Кантилена”, Ольга Зайцева і Вероніка Струк (орган), хор “Баварського дому”, поетеса Тіна Арсеньєва, солісти-інструменталісти та вокалісти Василь Навротський, Олена Вишневська, Олена Ріхтер та інші.
Фестиваль, задуманий як міжконфесійний, справді зібрав у Церкві на вулиці Пастера людей різних віросповідань. Імовірність бути поруч, разом слухати музику – дорогоцінний подарунок у Великодні дні. Подарунок без перебільшення – вхід на всі концерти був вільним. Артисти виступали на доброчинних засадах. Ідея проведення міжконфесійних фестивалів християнського мистецтва виникла десять років тому в Санкт-Петербурзі і за цей час здобула гідне втілення та розвиток. Хотілося б, щоб так було і в Південній Пальмірі.
Перший Великодній фестиваль відрізняли чіткість організації і культура проведення. Концерти починалися практично вчасно – без звичних, на жаль, і не завжди обгрунтованих затримок на 10-15-20 ... хвилин.
Виступам музикантів передували змістовні, вишукані коментарі мистецтвознавця Марини Галушко – ідейного натхненника фестивалю. Майже до кожного концерту була підготовлена докладна програма. Учасникам фестивалю вручалися гарні дипломи. Шкода,публіки іноді було менше, ніж хотілося б... Такому фестивалю потрібна гідна реклама.
Принципова відмінність його від інших подібних акцій – тривалисть у часі. Упродовж майже двох тижнів меломани жили в фестивальному режимі. І у цьому – своя принадність. Спасибі усім, хто підтримав Євангельську Пресвітеріанську церкву у її шляхетному починанні, - Одеській облдержадміністрації, Посольству ФРН в Україні, Генеральному консулові Республіки Польща в Одесі, “Укрсоцбанку”.
Сім днів у Хорватії
Три міста України – Київ, Львів, Одеса – стали місцем проведення фестивалю хорватського кіно. Це одна з перших акцій після підписання протоколу про співпрацю між Міністерствами культури Республіки Хорватія і України. У відкритті фестивалю в Одесі взяв участь радник, заступник Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Хорватія в Україні Степан Глас. До числа його організаторів увійшли кінотеатр “Маски” і клуб “U-cinema”, яким керує Ян Юсім.
Фестиваль можна назвати “ретроспективою хорватського кіно”, але це не означає, що колишня республіка “соціалістичної Югославії” має лише цікаве кіноминуле. Як розповів пан Глас, зараз у Хорватії знімають до десяти фільмів на рік. Працюють дві кіностудії, одна з них – “Ядран-фільм” в Загребі, що дісталася “у спадщину” від Югославії. Існує державна підтримка кінематографа, частково фінансується виробництво фільмів.
Можна порадіти за хорватських кінематографістів і глядачів – і щоразу поспівчувати українським. А також запитати. Чому в Хорватії (яка пройшла крізь жах війни в середині 90-х років...) вдалося зберегти національний кінематограф, а в Україні від нього залишилися жалюгідні, жахливі уламки? Найпростіша відповідь, - тому що в Хорватії, можливо, розуміють його значення не тільки як “музейного експоната”, але й як необхідної складової культури країни. Мало того, що Україна випала зі світового кінопроцесу, - не створені кіносвідчення про нашу сучасність, яка так швидко стає історією, про нас...
А хорватські фільми зроблені добротно, у стилі “справжнього кіно”. Відкрився фестиваль “народною комедією” “Маршал”, присвяченою подіям, пов’язаним із появою на одному з благословенних островів Адріатики духа Йосипа Броз Тіто. Наприкінці дев’яностих років – червоні прапори, марші, деяка комуністична атрибутика. Про наше спільне минуле і фільми – “Офіцер з трояндою”, “Лисиці”. Були представлені сімейні драми “Не дав Бог великого зла”, “Глембаї” та інші кінострічки.
