Шановний пане віце-прем’єр! Шановні учасники наради!

Питання, яке сьогодні розглядається, для Одеської області не нове. Ще минулого року ми провели конференцію по субрегіоналізації, за підсумками якої підготовлені відповідні матеріали.

Одеська область завжди виступала прихильницею сильної регіональної політики, що змушувало нас постійно привертати увагу до територіального устрою. До цього нас спонукає і обраний курс на європейську інтеграцію. Більш того, що про ці проблеми нам нагадує кордон з таким територіальним утворенням, як Придністров’я.

Гостра дискусія, що розгорнулася під час Всеукраїнської наради представників місцевого самоврядування, довела, наскільки суперечливим є ставлення до реформи. Не секрет, що плани стосовно зміни поділу викликають багато питань і пересічних громадян.

Тому адміністративно-територіальна реформа повинна, на мій погляд, супроводжуватися широкою роз’яснювальною кампанією, бути прозорою і зрозумілою.

Адже нам доведеться ламати систему, яка склалася сорок років тому і при якій виросло кілька поколінь. Достатньо зазначити, що остання зміна меж Одеської області відбулася у 1954 році.

В той же час зрозуміло, що змінювати цей застарілий устрій треба, оскільки він не відповідає сучасним вимогам і став гальмом на шляху розвитку держави та регіонів.

Передбачається, що проведення територіальної реформи покликано вирішити наступні ключові питання:

- забезпечити гарантований стандарт якості життя, визначений для кожного громадянина незалежно від місця його проживання;

- забезпечити реалізацію бюджетної політики, орієнтованої на розвиток територіальних громад;

- створити ефективну систему публічної влади в державі через децентралізацію виконавчої влади та перетворення місцевого самоврядування у фінансово спроможний, ефективний та відповідальний інститут політичної влади.

Іншими словами, зробити владу ближчою до людей.

До цього переліку я міг би додати також і необхідність створити умови для просторового планування розвитку територій.

Водночас я хотів би застерегти від абсолютизації територіальної реформи. Незважаючи на її важливість, вона не може замінити собою адміністративну реформу, зміни у бюджетному та податковому законодавстві та цілеспрямованої регіональної політики держави.

Президент України наголосив на необхідності створення “дорожньої карти” або цілісного плану реформи системи влади. Аналізуючи законопроект про територіальний устрій, фахівці Одеської обласної ради виходили саме з такого комплексного підходу. Ними підготовлені пропозиції до проекту, які представлені вашій увазі.

Зупинюся на деяких аспектах висловлених пропозицій.

Конституція України закріпила ряд правових норм внутрішньої територіальної організації держави, які мають враховуватися у законах. Так, територіальний устрій України відповідно до статті 132 Основного Закону “ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій”.

Для Одещини, де є території компактного проживання національних меншин, гострим залишається питання збереження їх етнічної самобутності та задоволення їх культурних потреб. Фактично кожне з національних поселень до цього часу зберігає свої традиції, а, по можливості, і побутовий уклад. Об’єднання громад без урахування національного складу призведе до небажаних наслідків. Переконаний, з аналогічною проблемою зіткнуться і інші регіони із поліетнічним складом населення, наприклад, Закарпатська та Чернівецька області. Це по-перше.

По-друге, не може залишитись поза увагою різниця у типах поселення. Так, якщо для півночі Одеської області властивий хуторський тип, то у південних районах переважають населенні пункті із великою кількістю населення. Як правило, в них межі громади співпадають із межами населеного пункту. Це, у свою чергу, буде впливати на умови існування територіальних громад.

По-третє, треба врахувати географічний чинник, наявність природних перешкод, існуючу структуру земельних угідь. У будь-якому випадку ми будемо змушені брати до уваги, що, скажімо, південні райони Одеської області мають природний кордон у вигляді Дністровського лиману та річки Дністер.

І, нарешті, по-четверте. Кількість населення – це змінний показник, що залежить від багатьох факторів, таких як демографічний стан, привабливість території для поселення, міграційні процеси. За радянських часів, внутрішня та зовнішня міграція стримувалися наявністю інституту прописки та обмеженням виїзду за кордон. Відміна цих обмежень активізувала урбаністичні процеси. Чисельність сільського населення буде невпинно скорочуватися, що буде змушувати переглядати межі громад через певний відтінок часу. Крім того, існує таке поняття, як сезонна міграція, яка також впливає на цей показник.

Саме тому ми вважаємо, що критерій формування конкретної адміністративно-територіальної одиниці повинен бути комплексним і враховувати не тільки кількість населення, а й територіальне розташування, матеріально-фінансову спроможність самозабезпечення територіальної громади, історико-етнічні умови існування населених пунктів, а також наявність промислових зон.

Порівняний аналіз здійснювався у розрізі районів Одеської області за показниками:

Бюджетна сфера

- власні доходи, що враховуються при визначенні міжбюджетних взаємовідносин з Державним бюджетом у розрахунку на 1 особу;

- загальний обсяг дотацій вирівнювання з Державного бюджету місцевим бюджетам та вилучення з місцевих бюджетів Одеської області;

Економічна сфера

- обсяг доходу від економічної діяльності;

- обсяг доходу від економічної діяльності у розрахунку на 1 особу;

- площа землі;

- площа землі у розрахунку на 1 особу;

- щільність населення;

- навантаження на 1 га площі працюючих, пенсіонерів та інших категорій населення;

- кількість пенсіонерів на 1 працюючого.

Результати аналізу викладені у наданих матеріалах.

Як свідчать наведені дані, змінений відповідно до законопроекту територіальний устрій у порівнянні з існуючим значно погіршує ситуацію у рівномірності розподілу власних доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів у розрахунку на 1 особу, загального обсягу земельних ресурсів, щільності населення. Трохи поліпшуються показники забезпечення доходами від економічної діяльності та земельними ресурсами у розрахунку на 1 особу.

Водночас територіальний устрій за нашою пропозицією покращує рівномірність розподілу усіх наведених показників не тільки у порівнянні з існуючим, але і в порівнянні із зміненим відповідно до законопроекту.

Крім того, слід враховувати і те, що у бюджетній сфері виникає низка додаткових проблем.

Міста обласного значення, які згідно із законопроектом втрачають цей статус, значно зменшують обсяг власних доходів. Так, за податком з доходів фізичних осіб замість 75% від зібраного на території міста обсягу цього податку бюджет міста отримає лише 25%. Тобто, у 3 рази менше. Доход міського бюджету по платі за землю зменшиться з 75% до 60%, тобто на 15% менше. При цьому утримання закладів та установ охорони здоров’я, культури перекладається на районні бюджети. Міські ради втрачають відповідні повноваження. Місто повністю підпорядковується району, що створить підґрунтя для конфліктних ситуацій між міським та районним керівництвом у сфері владних повноважень, в першу чергу, стосовно бюджетного процесу.

Зрозуміло, що запропонована нами методика не є догмою, але вона дозволяє враховувати більшість чинників.

Таким чином, на нашу думку, було б доцільним провести масово чи вибірково аналіз соціально-економічних показників у всіх регіонах України, що дало б змогу визначити головні об’єктивні критерії формування адміністративно-територіальних одиниць при проведенні реформи та уникнути небажаних її наслідків.

Шановні панове! Ми розраховуємо на те, що пропозиції Одеської обласної ради будуть враховані при подальшій роботі над законопроектом про територіальний устрій.

Пропоную в основному підтримати резолюцію зборів.