Золоте коло співтовариства

Геополітично всі народи нашого континенту, що мешкають від Ісландії до Уралу, є європейцями. При неймовірно строкатому національному складі країн Європи 95% їхнього населення складають народи індоєвропейської сім’ї, зокрема, зрозуміло, і слов’яни. І ця пан’європейська ідентифікація 60 корінних народів Європи науково не підлягає сумніву. На XXI століття в них склався спільний менталітет, європейцями вважають себе кияни, львів’яни й одесити в Україні, москвичі, ростовці й архангелогородці в Росії тощо. Колись Петро Великий силоміць змусив відсталу азіатську Росію повернутися лицем до освіченого Заходу. Побудувавши Петербург, він, за словами Пушкіна, прорубав вікно до Європи. А згодом південним вікном до Європи стала Одеса. Згадаймо, як один із героїв Достоєвського у “Підлітку” говорить про “священні камені Європи”: “Європа так само точно була вітчизною нашою, як і Росія”.

Ідея про об’єднання європейських країн витала в повітрі ще сто років тому – говорилося й писалося про “сполучені штати Європи”. Але до неї повернулися лише після того, як по континенту прокотився кривавий коток двох світових воєн. Першим ідею озвучив міністр закордонних справ Франції Робер Шуман. І 5 травня 1949 року в Лондоні міністри закордонних справ шести країн Європи підписали статут нового співтовариства держав – Європейської Ради. Керівним органом є Рада міністрів, до якої належать міністри закордонних справ усіх країн-учасниць. Місцеперебування ЄС – Страсбург (Франція).

У 1957 році був створений “Спільний ринок” - Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), договір підписали в Римі 12 держав, а набув він чинності з 1 січня 1958 року. Штаб-квартира ЄЕС розташована в Брюсселі. Почали діяти Європейське об’єднання вугілля та сталі, Європейське співтовариство атомної енергії. Для координації їхніх дій, відповідно до Римського договору, був створений консультативний орган – Європарламент, до якого входять за результатами виборів і відповідно до квот парламентарі країн-учасниць. Сесії його відбуваються у Страсбурзі та Люксембурзі.

До Євросоюзу з дня заснування належали Франція, Бельгія, Італія, ФРН, Люксембург і Нідерланди. У 1973 році приєдналися Велика Британія, Данія й Ірландія, у 1981- Греція, у 1986 – Іспанія та Португалія, у 1995 – Австрія, Фінляндія та Швеція, а в 2004 році до складу ЄС увійшли відразу 10 нових членів. Сьогодні в Європейській співдружності - 25 держав. На синьому прапорі Євросоюзу кожній відповідає золота зірка. У межах ЄС скасовано кордони, знято митні, податкові й інші бар’єри на шляху вільного переміщення товарів, послуг, капіталу, робочої сили. У цьому вільному економічному просторі запроваджено в обіг єдину валюту – євро.

Слід сказати, що об’єднання держав в одну родину зі спільним керівництвом, єдиною конституцією і валютою не проходить без проблем. Так, Гренландія, що була колонією Датського королівства, одержавши автономію, провела референдум, на якому ескімоси відмовилися від членства в ЄЕС і вийшли зі співтовариства, бажаючи зберегти свій крижаний острів у чистоті й недоторканності. Сьогодні скептично ставиться до Євросоюзу половина населення майже всіх держав-учасниць. Цього року в 10 країнах пройдуть референдуми щодо конституції ЄС. Скептики пророкують, що наслідки такого референдуму 22 травня у Франції, 1 червня в Нідерландах, потім у Великій Британії й Данії можуть поставити хрест на майбутньому об’єднанні Європи.

Але за єдиною конституцією двері до єдиного європейського дому відчинено для всіх країн Європи – за умови виконання, властиво, певних умов. Так, готуються до вступу до ЄС Туреччина, Болгарія, Румунія, Сербія та Чорногорія. Але проблемою для Туреччини, наприклад, залишається порушення прав курдів, для Румунії – економічний рівень, безробіття тощо. Має бажання стати членом європейської родини й Україна. Але для такої перспективи ще багато належить зробити, в Європі гарним заявам із високих трибун Києва не дуже-то вірять, бо цифри статистики поки що свідчать: ми не готові.

А от маленька Болгарія могла б слугувати для нас взірцем. Із січня 2007 року вона збирається, як зараз кажуть оглядачі, “зробити стрибок” до ЄС. Світова преса, коментуючи швидкі зміни в економіці країни, пише про “болгарське диво” й називає нашого південного сусіда “прудкою кішкою Європи”, порівнюючи з “тиграми” Азії – Тайванем, Сингапуром, Південною Кореєю, що свого часу розбагатіли. Чудово знаючи, що стане для ЄС транзитною країною на шляху Європа-Азія, Болгарія взялася за модернізацію своєї автотранспортної інфраструктури. На кінець цього десятиліття болгари планують вкласти в будівництво доріг 2 млрд євро. Вони закінчать автостраду Софія-Стамбул довжиною 230 км, і це справді буде автобан європейського класу. Вони сполучать такими ж автотрасами Європу з портами Бургас, Варна і зі своїм “золотим узбережжям” Чорного моря.

Брати-болгари, на відміну від нас, зберегли свої чорноморські центри туризму, і сьогодні там швидко ростуть нові готелі, турбази, “європейські села”. Тепер це будуть загальноєвропейські рекреаційні центри. Прибутки від туризму вже в 2004 році, порівняно з 2003-м, зросли на 25%! Звідки гроші? Тільки торік в економіку Болгарії західні інвестори вклали 2 млрд доларів.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті