Регіональною філією національного інституту стратегічних досліджень до Дня Європи в Одесі був проведений “круглий стіл”. В ньому брав участь голова Одеської облради С.Р. Гриневецький, виступ якого пропонуємо вашій увазі.
Шановні панове!
Перш за все я хотів би привітати учасників “круглого столу” і подякувати організаторам цього заходу за надану можливість виступити. Як позитивний фактор я розглядаю участь у “круглому столі” представників столичного експертного середовища. Центр та регіони часом по-різному бачать одну й ту ж проблему. Тому було б вкрай важливо вислухати одне одного для того, щоб створити єдине бачення і виробити прийнятне для всіх вирішення тієї чи іншої проблеми. Я завжди був переконаний у тому, що відносини центру та регіонів повинні будуватися не лише на принципах підпорядкованості і виконання ухвалених в центрі рішень, але й на принципі діалогу.
Підтвердженням цьому стали події кінця 2004 - початку 2005 року, коли кампанія по виборах Президента України виявила нові лінії розбіжності у суспільстві. Умовно кажучи, якщо до кінця 90-х років лінією розділу України була річка Збруч, яка чітко ділила державу на Захід і Схід, то сьогодні ми можемо спостерігати, що ця лінія змістилася східніше, захопивши Центр і, частково, Південь України. Але вона продовжує існувати, і головне завдання сьогодення полягає в тому, щоб, залишивши в стороні суб’єктивні фактори, що призвели до загострення протистояння між різними частинами України, визначити ті об’єктивні причини, які досі перешкоджають консолідації українського суспільства.
Нашій державі не загрожує територіальний розкол, але слід враховувати, що розкол на ідеологічному рівні не менше шкодить державним та суспільним інтересам. Ми мали неодноразову можливість переконуватися в цьому протягом всього періоду існування незалежної української держави, коли різні ціннісні орієнтири правлячої еліти призвели до невизначеності як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Як результат, ми маємо дивний симбіоз адміністративної та ринкової економіки, поєднання основ правової держави із правовим нігілізмом. Що стосується зовнішньополітичних орієнтацій, то ми так і залишилися на роздоріжжі між Європою та Євразією.
Саме тому, ситуація у східних та південних регіонах України заслуговує на прискіпливий аналіз. Як вже зазначалося, до останнього часу політологами при проведенні аналізу частіше використовувалися поняття “Захід” та “Схід” України. При цьому Південь мимоволі відносився до так званого “Сходу”, хоча позиція, Одеської області, відрізнялася, від позиції Донецької чи Запорізької областей.
Сьогодні вже зрозуміло, що Південь повинен розглядатися як окремий регіон із властивими соціокультурними установками, зовнішніми орієнтаціями, із певною ментальністю. Якщо говорити про Одеську область, то я хотів би виділити наступні історико-культурні фактори, які визначають ідейні установки жителів регіону.
По-перше, це приморське та прикордонне становище регіону. Порти Одещини, як і порти Півдня України з самого початку створювалися як південні морські ворота Російської імперії, а згодом виконували аналогічну роль в СРСР. Цей фактор зберігся в ментальності одеситів. Сьогодні порти – південні морські ворота України, що зумовлює традиційно широкі міжнародні зв’язки регіону. Крім того, внаслідок географічного розташування ми виявляємося набагато ближчі до Європи, ніж більшість регіонів України. Область має власне “вікно в Європу” у вигляді річки Дунай.
По-друге, характерною особливістю Одеської області є наявність значної частини неукраїнського населення, районів компактного проживання національних меншин. Причому, якщо брати задністровські райони, то тут співвідношення явно не на користь титульного етносу. Слід згадати, що в Одеській області є райони, де нема жодного українського населеного пункту, а основне населення складають болгари, молдавани чи гагаузи. Фактично до 1991 року там не чули української мови. Додам, що до здобуття Україною незалежності населення Придунав’я мало набагато більше економічних та культурних контактів із південними районами Республіки Молдова, де також компактно проживають болгари та гагаузи і звикло розглядати весь Південь як єдиний культурний та економічний простір. Звісно, що розвал Радянського Союзу і утворення нових кордонів був негативно сприйнятий у цій частині України.
По-третє, не слід скидати з рахунків і зовнішній вплив. Якщо у Придунав’ї відчувається вплив з боку Румунії та Гагаузької автономії, то на Півночі – з боку невизнаної Придністровської республіки. В деяких прикордонних районах не приймаються передачі українського телебачення, натомість є можливість приймати сигнали румунського чи придністровського. Це ускладнює можливості формування єдиного інформаційного простору, а відтак, впливає на світогляд населення цих територій.
По-четверте, слід брати до уваги і розбіжності у соціально-економічному розвиткові різних територій Одеської області. Фактично весь промисловий потенціал зосереджений у так званій “Великій Одесі”, яка включає власне обласний центр та міста Іллічівськ та Южний. В той же час, значна північних та південних районів області – це переважно аграрні райони із слабо розвиненою промисловістю. Характерною особливістю Півдня є висока щільність населення і нестача земельних ресурсів, що призводить до високого рівня “прихованого” безробіття.
Всі ці фактори, в тій чи іншій мірі, визначають ментальні установки населення регіону. Виправити ситуацію було б можливо за рахунок регіональної політики, яка б, враховуючи специфіку регіонів, сприяла б розкриттю їх внутрішнього потенціалу, створювала умови для їх саморозвитку.
На жаль, протягом фактично всього періоду існування незалежної України подібної політики так і не було створено. Швидше навпаки, вся регіональна політика зводилася і зводиться до перерозподілу коштів, що, звісно викликає незадоволення у регіонів, які виробляють основну частину валового внутрішнього продукту держави.
Але питання навіть не в справедливості чи несправедливості перерозподілу. Цілком зрозуміло, що центр повинен опікуватися розвитком держави в цілому. Головною вадою нинішньої бюджетної системи залишається те, що регіони та територіальні громади практично не мають основи для власної фінансової самодостатності. Податкова база залишилася такою ж як і була. Частка місцевих податків у місцевих бюджетах є мізерною. Основні податки надходять до державного бюджету. Фактично територіальним громадам залишається розраховувати лише на прибутковий прибуток з громадян, який за високого рівня “тінізації” економіки не відіграє того значення, який мав би.
Найголовніше – зберігається можливість для “ручного управління” регіонами. Фактично щороку повторюється одна й та ж картина, коли керівники міст та областей змушені їхати в Київ і, образно кажучи, “вибивати” кошти, причому здобувати їх не лише на регіональні потреби, але й для вирішення тих завдань, які знаходяться у компетенції держави. В Одеській області є чимало таких прикладів. Це і розбудова інфраструктури на острові Зміїний, який має стратегічне значення для України, і розбудова українсько-молдавського кордону і реставрація такої визначної пам’ятки архітектури, як Одеський оперний театр та багато іншого.
Є такий приклад і сьогодні, коли припинене фінансування з державного бюджету Комплексної програми розвитку Українського Придунав’я. Мені неодноразово доводилося повторювати, що Придунав’я в силу свого географічного розташування, поліетнічного складу є для України стратегічним регіоном, оскільки він межує із НАТО, а за два роки буде межувати і з Європейським Союзом. Тому більшість її проблем, зокрема, проблеми енергетичної, екологічної, інформаційної безпеки знаходяться не стільки в регіональній, скільки у загальнонаціональній площині. Ми маємо перетворити його з депресивної території на локомотив просування України до ЄС.
До речі, адміністративно-територіальна реформа, яка сьогодні активно обговорюється, може якраз слугувати прикладом того, як специфіка регіонів не враховуються при ухваленні загальнодержавних рішень. Вже сьогодні одні лише чутки про можливість ліквідації Болградського району, який є історичним центром болгар Півдня, породжує напруження і невдоволення діями влади.
Ще один аспект, швидше моральний, ніж економічний - за існуючої системи у центру завжди зберігається спокуса шляхом перерозподілу коштів заохочувати одні регіони і обмежувати інші в залежності від політичної ситуації.
Все це створює підґрунтя для зростання невдоволення не тільки з боку регіональних еліт, але й з боку населення регіонів. Виходом з ситуації може стати створення умов для фінансової самодостатності територіальних громад, децентралізація управління, передача частини повноважень на місця з їх чітким розмежуванням між місцевими органами виконавчої влади та місцевим самоврядуванням. Сьогодні на перешкоді цьому стоять побоювання стосовно того, що децентралізація викличе відцентрові тенденції, які призведуть до розпаду країни.
Але давайте при цьому подивимося на досвід європейських країн, де регіональна політика розглядається не лише як засіб демократизації суспільства, але й як спосіб подолання існуючих економічних диспропорцій, спосіб розвитку держави в цілому. Передача частини повноважень регіонам не означає федералізацію України. Вона, навпаки, може слугувати, консолідації суспільства. Ми врешті решт повинні прийти від соборності формальної до соборності реальної.
Хотів би також зупинитися також на зовнішньому вимірі регіональної політики. Сьогодні, коли існує визначеність стосовно основного зовнішньополітичного вектору держави і взятий чуткий курс на інтеграцію України до Європейського Союзу, ми повинні думати і про роль регіонів у цьому процесі. Одеська область своїм прикладом довела, що ця роль може бути дуже вагомою. Регіон є членом п’яти міжнародних організацій – Асамблеї європейських регіонів, Робочої співдружності придунайських країн, Асоціації прикордонних регіонів Європи, Асамблеї виноробних регіонів Європи, Конференції приморських регіонів Європи, а також здійснює транскордонне співробітництво в рамках Єврорегіону “Нижній Дунай”.
Ми маємо угоди з регіонами Румунії, Болгарії, Польщі, Туреччини, Грузії, Росії інших країн і можемо сказати, що найбільш плідною є якраз наша співпраця із регіонами країн-членів ЄС та країн, які найближчим часом стануть членами Союзу. Можливо, ми ще не вповні використовуємо наявні можливості, але ця співпраця так чи інакше працює на престиж України. Показовими в цьому плані були і презентації Одеської області в столиці Євросоюзу Брюсселі, Парижі та Кейптауні. І всюди ми представляли європейське обличчя нашого регіону.
Я гадаю, що наш досвід може бути корисним при розробці стратегії інтеграції України до ЄС. Адже ми інтегруємося не лише в Європу націй, але й в Європу регіонів.
Сьогодні ідея європейської інтеграції в принципі здатна консолідувати українську націю. Але для цього потрібна широка роз’яснювальна робота. Більш того, потрібна зміна змісту цієї роботи. Адже й досі європейський вектор представляється громадянам України лише у вигляді антиросійського вектору, фактично повторюючи відоме гасло Миколи Хвильового “Геть від Москви!”. Але потрібно враховувати і той факт, що в південних та східних регіонах є чималий прошарок людей, які мають культурне тяжіння до Росії. Тому сьогодні до роз’яснювальної роботи потрібно підходити більш прагматично, здійснюючи акцент на економічних та соціальних перевагах європейської інтеграції. Ми повинні шукати консенсус, а не посилювати розбіжності.
Шановні панове! Завершуючи свій виступ, я хотів би побажати учасникам “круглого столу” плідної роботи. Сподіваюся, що висловлені ідеї врешті решт виллються у рекомендації центральним та регіональним органам влади. Ми розраховуємо на вашу підтримку.
Дякую за увагу.
