Вино графа Потоцького... та “мішечок крохмалю”
Напередодні російсько-турецької війни 1828-1829 років до фортеці Ізмаїл 19 травня прибув військово-похідний обоз Його Імператорської Величності Миколи І в супроводі європейського дипломатичного корпусу та государевого почту. Похідні екіпажі з шістьох відділень очолив церемоніймейстер граф Потоцький.
Але мова піде не про те, що Государ Імператор особисто взяв участь у переправі війська через Дунай і що напередодні переправи біля Болграда відбувся огляд російської армії, і навіть не про те, що на території Ізмаїльського порту Його Величності було відрекомендовано загін запорізьких козаків, що повернулися з-поза Дунаю...
На мій погляд, не менш цікавим і навіть актуальним є облік і зберігання у фортеці Ізмаїл “залишених від споживання Головної Його Імператорської Величності квартири столових вин та інших припасів і речей”, а також продаж багатьох із цих припасів на аукційних торгах у нашому місті.
Після відбуття Государя Імператора з армії до Санкт-Петербурга за приписом Його Сіятельства графа Потоцького в погребах фортеці Ізмаїл було залишено на зберігання декілька бочок і близько тисячі пляшок усіляких вин, назва яких, можливо, сьогодні відома тільки фахівцям.
Але дивує навіть не це, а те, як ставилися до обліку і, головне, до зберігання государевого майна. Наприклад, у ящику з коньяком враховано не тільки 48 пляшок, але й три глечики, навіть до реєстру вписано два ящики з винами невідомими, анкерець (тобто барильце) мадери, ящик із порожніми пляшками, три ящики свічок воскових, ящик бляшаного посуду, ваги з гирями, два рожна з піхвами, ящик мила “вагою 4 пуди” тощо тощо...
Перелік продуктів дає змогу з’ясувати, чим же частували імператорський почет у воєнний час і що вважали делікатесом майже два століття тому. Виявляється, крім вершків, французької гірчиці, анчоусів, ящика та барила прованського масла, ящика з парфумами, для кухні у фортеці були залишені на зберігання 4 мішки та 6 кулів борошна, мішок манної крупи, 26 банок соку, мішок “білого гороху”, “два ящики графа Потоцького, в яких три пляшки оцту міцного та три ящики оцту “чотирьох розбійників”...”. Але найголовніше, на зберігання було здано “мішечок крохмалю”, що й спонукало мене до одкровення на сторінках газети.
У фортеці зберігалися не тільки старі (мається на увазі – покористовані) казенні речі, але й усілякі тканини, від різнокольорового сукна до сорочкового полотна та фланкскього полотна нижніх чинів 21-го зведеного батальйону, причому виміряних не тільки аршинами (0,71 м), але й вершками, що дорівнюють 4,4 см. Але найбільше залишилося старих речей із кінського упряжі. Це й не дивно, адже військово-похідний обоз складався з 37-х екіпажів, численних бричок, фургонів, у які було запряжено 309 коней. Від Санкт-Петербурга до Ізмаїла обоз пройшов через 13 губерній.
З червня 1829 року вже провадилося листування екіпажмейстером Двору Його Імператорської Величності Неруським із Ізмаїльським поліцмейстером Гінкінгом про продаж чотирьох “підйомних коней... із-під фургона канцелярії Командувача Головної Імператорської квартири генерал-ад’ютанта Бенкендорфа”.
З купівлею цих коней найбільше пощастило аккерманському мешканцеві: він придбав десятирічного вороного мерина лише за 35 рублів, решту продали за ціною від вісімдесяти до ста двадцяти рублів.
Проте через незручність перевезення вина та речей із Ізмаїла до Санкт-Петербурга у грудні того самого року було вирішено “продати їх на місці з аукційного торгу. Із виручених від продажу грошей обер-гофмаршал Наришкін просив заплатити міському голові Кіргушію 300 рублів за найняті погреби та комори, решту грошей відправити до Придворної контори”.
За торговим листом за 1831 рік можна визначити, що продавалося і за якими цінами. Так, клейончаті чохли з двох імператорських дрожок (легких візків), яким було визначено початкову ціну 20 коп., продали за 270 і 275 рублів. За 12 пар старих рукавиць по 5 коп. виручили 405 рублів, за 5 хомутів без шлей (частина кінської упряжі) – по 70 коп. виручили 250 рублів.
Багато що на торгах скуповували оптом, зокрема 5 краківських плетених бричок (по 40 рублів кожна) купив якийсь Дмитро Севастьянов за 450 рублів. Приємною несподіванкою було зустріти в документах за торгами старого знайомця О. С. Пушкіна Гамалія, на той час уже капітана другого рангу, який купив чотири старі російські вози за 2435 рублів. Мабуть, не бідував офіцер під час служби на Дунаї...
І все-таки меткий Новоросійський і Бессарабський генерал-губернатор граф М.С. Воронцов, “не вбачаючи зручності щодо продажу в Ізмаїлі за вигідними цінами... належних двору Його Імператорської Величності вина, припасів і речей”, приписав за першої-ліпшої нагоди відправити все це морем до Одеси, адресуючи на його ім’я або до Одеської портової митниці...
Таким чином, серед решти речей, були відправлені з фортеці Ізмаїл не тільки вина та оцет із екзотичними назвами, особисто належні обер-церемоніймейстеру графу Потоцькому Станіславу Станіславовичу, але й дві попони з гербами Государя Імператора, похідні валізи “круглі та верхні” і понад триста парусинових торб.
Що ж сталося з мішечком крохмалю, внесеного до загального реєстру та переданого на зберігання до фортеці та ще й під особистий підпис міського голови Івана Кіргушія – так і залишиться таємницею...
Мені ж, що перечитала не одну тисячу сторінок оригінальних документів про події в нашому краї, дуже шкода, що Клаузурний проект реконструкції меморіального парку-музею фортеці Ізмаїл створено здебільшого на чужій і вигаданій історії...
