ВолодимирМоскаленко - протиОлександраОмельченка
Цими днямидоодногоз київських судів подано позов територіальної громади Коростеня: вона вимагає покарати місто Київ за злочини,вчинені княгинею Ольгою в...946 році. Слухання справи, щоб уникнути звинувачень в упередженості суду до однієї зі сторін,мабуть, перенесутьдоіншого регіону. Прецедентів судового позову між давньоруськими містами за“діладавно минулих днів,перекази віків прадавніх”у радянській і пострадянській історії, здається, ще не було.Таке запізніле, хочайцілком цивілізоване, з’ясування відносин характернескоріше для освіченої Європи, з їїзатривалимивійнами між містами-фортецями часів середньовіччя.
Сюжет, що так зацікавивпровідніросійськіЗМІ(першими з них про“коростенський”позов повідомили канал НТВ і“Московський комсомолець”), має непрямийстосунокі до...Одеси.
Втімпровсе докладно.
Донедавна навряд чи не єдиними письмовими свідченнями злодіяння, вчиненого 1059 років тому жадібними киянами проти волелюбних іскоростенців, був безсмертний твір Нестора-літописця “Повість врем’яних літ”. Якщо вірити даному джерелу, наприкінці позаминулого тисячоліття всілякі слов’янські союзи беззаперечно визнавали вищість Києва і точно в обумовлений термін платили йому належну данину. Не сприймав усерйоз столицю Київської Русі лише князь Мал Древлянський, чия резиденція ташувалася в Іскоростені.
(Між іншим, якщо покладатися на дослідження видатного радянського історика академіка Рибакова, одним із синів Мала був Добриня Никитич. Той самий - легендарний билинний богатир!..).
Конфлікти між древлянами (Іскоростень) і полянами (Київ) спалахували досить часто. Кульмінаційними стали заворушення 945 року. Їх спровокували непомірно великі апетити киян, які ще не оговталися, мабуть, від ейфорії, викликаної поверненням із половецького полону свого князя Ігоря. Замість того, щоби смиренно вручити сусідам помітно зрослу данину, древляни на чолі з князем Малом узяли, та й перебили всю дружину Ігоря, а його самого, прив’язавши до двох нахилених беріз, розірвали надвоє.
Розвинути успіх “сепаратистові”-Малу перешкодила вдова Ігоря, княгиня Ольга. Якщо вірити текстові Нестора-літописця, першу делегацію послів від повсталого князя Ольга живцем спалила в лазні, другу - живцем же закопала в землю, причому в човні, яким вони були припливли. А потім зібрала полянське військо і рушила на древлян, щоб помститися іскоростенцям за страту чоловіка.
Після затривалої серії сутичок стало зрозуміло: Іскоростень так просто не взяти. І Ольга пішла на хитрість. Мовляв, я ладна зняти облогу з вашого міста за символічну данину: хай кожен мешканець передасть мені по три голуби та по три горобці від кожного двору.
Не запідозривши підступу, іскоростенці пристали на витівки здурілої, як їм здавалося, вдови. До лапок кожної з принесених пташок дружинники Ольги прив’язали по шматку палаючого клоччя, - і відпустили птахів на волю. Повернувшись кожна до свого гнізда під критою соломою стріхою, птахи стали причиною грандіозної пожежі, що вщент знищила чудово укріплений Іскоростень. “І не було двору, де б не горіло, і неможливо було гасити, бо всі двори зайнялися. І побігли люди з міста, і веліла Ольга воям своїм хапати їх. І коли взяла місто - спалила його, і старійшин же міста спалила, і інших людей тих перебила, а інших у рабство мужам своїм віддала”, - згадує літописець.
Зрозуміло, наведених вище цитат “із Нестора” суду не буде досить. Та й адвокати сторони відповідача, тобто Києва, не проминуть нагадати, з якою безжалісністю розправлялися древляни з беззахисним бранцем, князем Ігорем, - героєм війни з незаконними половецькими бандформуваннями.
Передбачаючи такі вагомі контраргументи, коростенська мерія торік вишукала солідну суму на проведення серйозних археологічних розкопок на березі річки Уж і на так званій Красній гірці. Отримані результати (які незабаром стануть доказами в показовому процесі) обговорювалися й аналізувалися на триденній науковій конференції за участю десятків маститих дослідників “старовини глибокої” з Росії, Білорусі, США, Франції, Німеччини, Польщі, Ізраїлю та інших країн. Тоді ж, тобто минулого літа, і почалася масштабна підготовка до святкування 1300-річчя стародавнього міста і 1060-річчя першої літописної згадки про Іскоростень.
На цьому етапі до історичної науки, як це нерідко трапляється, долучилася “велика політика”. Наближалися чергові вибори Президента України, і Прем’єр-міністр, що лідирував на той час, Віктор Янукович підписав урядову постанову про виділення до ювілею з державних коштів більш ніж щедрих сум. Можливо, ця обставина стала вирішальною для наступного волевиявлення нащадків вільнолюбних древлян. Тому, як і в першому, так і в другому турах виборів Коростень став єдиним (!) містом Північної та Західної України, що відмовилося підтримати майбутнього Главу держави Віктора Ющенка.
До весни 2005-го, нашвидкуруч розібравшись із чиновницькими портфелями, безпосередні учасники “жовтогарячої революції” раптом помітили, що їх, портфелів, обмаль, на всіх катастрофічно не вистачає. Тим часом, у меріях великих, середніх і малих міст, як нічого й не було, працювали й далі люди, обрані при “колишньому режимі”!
З ініціативи претендентів-невдах останніх місцевих виборів в Україні, немов за командою, затіяли кілька судових розглядів. Одним із найгучніших у цій “серії” виявився “одеський процес”, після якого на “нелегітимного мера” перетворився навіть Руслан Боделан.
(Лавина схожих позовів в українських судах і в інших шановних інстанціях не зупинена й понині. 5 червня Центрвиборчком України відмовив черговій групі ініціаторів дострокових виборів міського голови; цього разу документи до ЦВК прийшли з міста Суми).
Як мабуть уже здогадалися читачі “ОВ”, за наступну “мішень” обраний коростенський міський голова Володимир Москаленко.
Тому, на відміну від деяких колег, я б не поспішав називати початок судового позову Коростеня з Києвом тільки PR-акцією “з метою привернути увагу громадськості та влади до проблем малих міст”. Тиск на міського голову Коростеня й одночасно лідера Асоціації давніх міст України Володимира Москаленка чиниться з Києва не на жарт. Бо ж на посади в коростенській мерії претендують і соціалісти, і “нашоукраїнці”, і прихильники Юлії Тимошенко.
Якщо діяти згідно з “логікою революційного мислення”, що дозволила Приморському суду через три з лишком роки визнати вибори мера Одеси недійсними, - що може перешкодити Коростеню “скачати” в наші дні з Києва компенсацію за навмисний підпал міста, масові розправи над його мешканцями та перетворення їх на рабів, вчинені “лише” в 946-му?..
