От молодець, бабуся Устина: вже тягне два відра полуниці. Прокинулася, мабуть, рано вранці. На божничку перехрестилася - і на гарман. А куди ж подітися - треба гроші заробляти. Скільки тієї пенсії? Слава Богу, вродила нині полуниця - всю весну матросило, а ягода дощик любить.
Бабуся Устина ледве волочить ноги, із кожним кроком кряхтить - спину ломить. Очі червоні - доки роздивишся у листі ту ягоду! Очі вже не ті, не молоді...
Оксана біжить додому, поглядаючи на високе сонце. У саме пекло зараз на город йти! Але що поробиш - сьогодні останній дзвоник, свято. Борщ зварити, доньці банти пов'язати, троянд для букету нарізати - увесь ранок в турботах, і все бігом. А як не піти на урочисту лінійку? У Старонекрасівській школі завжди дуже гарно це свято проходить. Випускниці білі банти пов'язали, хлопці споважніли. Як випускники хором пісню, присвячену учителям, виконували! Батькам вірші склали. І голубів у небо відпустили - цілую зграю! Ось так через десять років стане випускницею і її донька. І теж полетить із рідного дому голубкою. Оксана згадувала свій випускний, легке плаття, яке було куплене на виручені від полуниці гроші. Полуниця! Що б без неї робили, як у Старій Некрасівці жили? Раніше багато односільчан в Ізмаїлі на заводах і фабриках працювали - до міста ж рукою подати. А як закрилося виробництво - де приміському селу заробляти? У господарстві? Там техніка, там багато робочих рук не треба. Полуниця й рятувала, давала сім’ям шматок хліба. Оксана якось підрахувала: якщо виручені із 10 соток полуниці гроші всі до копієчки відкладати, то навіть гарний холодильник не купиш - не вистачить. Ягода - це просто добавка до зарплати чоловіка, щоб вистачило прогодуватися та одягтися. Полуниця - не золоте дно. Хто її не вирощує, той не знає, що це за праця. Позбираєш ягоду із восьмої ранку до п'ятої вечора - наступного дня встати не можеш. І спина, і ноги, і руки болять. Цілий день просидь навприсядки під південним палючим сонцем! Замість червоної ягоди - кола сині перед очима йдуть. Літні не витримують - тільки ранком можуть працювати в городі. Спасибі, чоловік допомагає, донька, знайомі прийдуть, підсоблять. Оксана бігла додому: сьогодні треба зняти ягоду, завтра із раннього ранку - на ринок.
* * *
Найбільше полуниці у Придунав’ї вирощують в Кілії та Вилковому. Тут багато сонця, води - гріх не використовувати такі можливості. На берегах Дунаю у травні-червні полуниці - море! За ягодою приїжджають із Одеси, Києва, інших міст. Скуповують відрами, ящиками, відвозять машинами. І тільки жителі Ізмаїла знають, що, вирушаючи на ринок, треба віддати перевагу старонекрасівській полуниці - вона найсолодша в цих краях. Кажуть, справа не в сорті, не у воді й не в сонці, а в землі. Якщо в Кілії ґрунт все більш піщаний, то в Старій Некрасівці - чорний, “жирний”. Тому ягода більше наливається солодощами.
У центрі села стоять два мікроавтобуси. Перекупники. Напоготові порожня тара - невеликі ящички, у які пересипається ягода, щоб у дорозі не пом'ялася. Підприємці нудьгують на розкладних стільчиках, почитують у тіні газетки, чекають клієнтів. А тут - кореспондент із фотоапаратом. Мені із задоволенням розповідають, який сорт користується великим попитом, як далеко можна відвезти цей продукт, і про різні тонкощі купівлі-продажу полуниці.
- Уявляєте, що діється в салоні, коли, доверху завантаживши машину товаром, їдеш за 250 кілометрів до Одеси? Від цього аромату голова макітриться! - розповідає водій. - Здається, ось-ось задихнешся. Я не можу терпіти запаху полуниці. Я не їм полуничного варення, ненавиджу полуничний компот, який варить дружина, і взагалі мене відвертає від полуничного морозива, цукерок і жуйок.
- А я нічого, навіть можу із десяток ягід з'їсти - які на мене дивляться, - ділиться інший водій. - Але везти ягоду справді важко - від цього густого аромату із очей сльози течуть.
* * *
Сільський голова Старої Некрасівки Анна Авдіївна Гуслякова теж спец щодо полуниці. Цією культурою, говорить, займається майже половина жителів села. Особливо, якщо в сім’ї є безробітні.
У Старій Некрасівці є водопровід, вода подається тричі на тиждень, у чітко визначені дні. Справа в тому, що мережі перебувають на балансі місцевого ЗАТ АК “Свобода”, а господарство теж потребує поливу. Водопровід старенький - не можна подати воду одразу і на поля, і в село. Тому встановлено черговість. За воду жителі платять із розрахунку 5 гривень за сотку за сезон. Платять справно, тому що без води в городі нічого рости не буде.
В кого є транспорт, намагаються реалізовувати полуницю самостійно, без посередників. Основні ринки збуту поряд, в Ізмаїлі. Дехто умудряється п’ять ящичків до міста на звичайній маршрутці довезти. А інші здають врожай перекупникам.
* * *
Насилу бабуся Устина доволокла свої відра. Поставила біля вагів - висипайте самі, сил вже немає більше. Поправила кичку, підперла руками спину - розпрямитися. Запитавши, по чому, торгуватися не стала. Яку ціну дають - дякуй Богові за це.
с. Стара Некрасівка.
