У галереї “Міст” (Сабанєєв міст, 3) відкрилася виставка випускника Одеського художнього училища ім. Грекова Лева Межберга.
На ніжне ім’я одеських хлопчаків, подібне до імені квітки, дзенькуче, як слюдяне крильце бабки в польоті, відгукується цей літній художник, картини якого вже давно живуть у найкращих музеях світу. Третьяковська галерея, Російський музей, Музей Нью-Джерсі, Музей Рериха (США) – тільки деякі, вибірково, з довгого списку адрес, де представлений цей художник. Причому вже давно, ще з “радянських часів”. Досить надзвичайні і його біографія, і географія його блукань – Сибір, Америка, Італія... І скрізь виставки, виставки, виставки.
Ну, звичайно ж, кожен негайно скаже, що ЛЮСИК – це Лев Межберг, одесит, який живе зараз у Каррарі, тому самому, знаменитому, прославленому своїм мармуром. Той самий Межберг, Лев, за честь придбання картин якого борються найкращі колекціонери світу. Але чим більше ми віддаляємося від того часу, коли він, Люсик, розташовував мольберт щодня в Міському саду і по три години на день писав Ланжеронівську, тим виразніше виявляються риси чубатого одеського хлопчиська, безпосереднього, закоханого в рідне місто. І в запах фарб, і в аромат моря, що піднімається від Карантинної балки до Міського саду, і в чайок, що залітають на фронтон Оперного – у чудо життя. Докази – це сорок сім акварелей різних періодів, експонованих у галереї “Міст”. Тут і легкі, невагомі, прозорі – (“Туристи у Флоренції”, “Смородина і цибуля”), тут і акварелі насичені, щільні (“Будиночок на Молдаванці”, “Фортеця Білгород-Дністровська”), що створюють фантастичний простір не тільки грою барв, але й використанням незвичайного для нас паперу. Його барвобачення чудове, бачення простору точне, тобто його роботи бездоганно закомпоновані, а якщо вас щось пригальмувало, не поспішайте, вдумайтеся в настрій...
Ось кілька робіт на кодову для випускника “Грековки” тему – “Риба”. Настрій змінюється від іронічного, як у Хармса (“Маленькая рыбка, жареный карась, где твоя улыбка, що была вчера-сь?”), до проникливого смутку, навіть утоми (“Риба”), проходячи всю складну гаму відтінків. І завжди дуже цікаво, свіжо.
- Я ніколи не заважала йому малювати, - сказала на вернісажі його педагог Діна Михайлівна Фруміна.
Рідкісне щастя – зустріти вчителя, що розуміє тебе. Зустріти вчасно. І бути вдячним йому. Їм, чудовим педагогам “Грековки”. Ось тому й відгукнувся Люсик Межберг, приїхавши на свято Училища.
