Серйозні штрихи

до портрета смішного актора

Його майже ніколи не називають у театрі на ім’я і по батькові. Зате в нього одразу два прізвища і кілька імен. Для більшості колег він просто Валера. Для представників старої акторської гвардії – Федот (похідне від першого прізвища Федотов). Для деяких близьких приятелів-акторів він – Стьопа: цим прізвиськом артист зобов'язаний булгаковському Стьопі Лиходєєву з «Майстра і Маргарити» (ні, актор не грав його на сцені, але деякі ексцентричні випадки з життя Валерія Федотова викликали в його друзів асоціації саме з цим колоритним персонажем). Рішення змінити прізвище батька – Федотов – на родове дворянське прізвище матері – Апраксін актор прийняв у роки перебудови. Але багато хто в театрі за звичкою продовжує називати його Федотовим.

На сьогоднішній день заслуженого артиста України Валерія Апраксіна по праву можна назвати одним з найкращих комедійних акторів Одеси. Навіть граючи малюсінький епізод, Апраксін примудряється знайти такі несподівані барви і нестандартні акторські пристосування, що змушує глядачів сміятися до сліз. Та що говорити про глядачів, якщо під час репетицій його сцен у кулісах часто стає тісно від працівників театру, які бажають подивитися, чим Валера розсмішить цього разу.

Перелічення всіх ролей Апраксіна, зіграних за три з половиною десятиліття самовідданого служіння Одеському російському театру, займе не одну сторінку. Але все-таки не втримаюся від задоволення згадати яскраві різнопланові комедійні ролі недавнього часу: Командор у виставі «Останній Дон Жуан» за п'єсою Е. Радзінського, японець у комедії А. Галіна «Конкурс», кат у постановці п'єси «Тінь» Є. Шварца («У нашому милому королівстві»), майор в італійській комедії «Будинок божевільних» Е. Скарпетта, священик у французькій комедії «Класне дільце» А. Рейно-Фуртона, бомж у виставі «Ми так потрібні один одному» О. Данилова, Єпіходов у виставі «Вишневий сад» А. П. Чехова.

Проте талант Апраксіна ніколи не обмежувався тільки комедійним амплуа – актор здатний створювати і багатогранні драматичні образи. У його творчій біографії була і блискуча героїчна роль захисника Брестської фортеці лейтенанта Плужникова у виставі «У списках не значиться» за Б. Васильєвим, і складна, що потребує величезної віддачі душевних сил, роль царевича Олексія (сина Петра I) у «Антихристі», за Д. Мережковським, яскрава роль Льовки Крика у «Заході» І. Бабеля, роль графа Ріверса у шекспірівському «Ричарді III», і багато-багато інших. З останніх серйозних драматичних робіт актора слід відзначити роль старого оперного співака Вільяма Бонда у виставі «Квартет» за п'єсою Р. Харвуда і трагічну роль в'язня фашистського концтабору Коха у виставі «Остання зупинка» за п'єсою Е. М. Ремарка.

Але є роль, яку актор проніс через усе життя, так і не зігравши її. Це роль Гамлета. Дійшовши до цих рядків, багато колег Апраксіна мабуть здивуються – при чому тут Гамлет? Багато читачів іронічно посміхнуться – всі мріють зіграти Гамлета! Але Валерій Апраксін не просто мріяв про цю роль розумом, – він відчув її серцем. І цей образ все-таки одержав завдяки Апраксіну нове нестандартне яскраве втілення: на допомогу акторському дару у Валерія прийшов дар поетичний. Актор Апраксін не зіграв, але зате поет Апраксін написав свого Гамлета, написав вірш, названий саме так. Про Гамлета писали багато великих поетів: вірші, присвячені цьому герою Шекспіра, є в Олександра Блока, Бориса Пастернака, Володимира Висоцького. Вірш Апраксіна не схожий на жоден з цих класичних прикладів, але за рівнем поезії і глибиною філософської думки може з повним правом посісти місце в їхньому ряду. До цього дня вірш ніколи не друкувався, і не читався актором зі сцени, лише іноді, у вузькому колі актор наважувався прочитати його. Отже, сьогоднішню публікацію можна назвати прем'єрою вірша:

ГАМЛЕТ

Чего вы ждёте, принц,

чего вы ждёте?

Не надо, больше не ломайте рук –

Все эти люди, принц,

в конечном счёте,

Устанут от душевных ваших мук.

Они умудрены, они не дети,

Пред ними нечего махать крылом:

Они ведь знают, принц,

что добродетель

Погибнет всё равно в борьбе

со злом.

Им зло не нравится, они,

конечно, против,

Но всё-таки они и не за вас -

Они пришли смотреть,

как вы умрёте,

Умрёте снова – в миллионный раз…

Слова становятся с годами лживы,

Сомнение – плохое ремесло…

Ошеломите их – останьтесь живы!

К чертям спектакль! И пусть

погибнет зло!

Апраксіна майже ніколи не називають в театрі на ім’я і по батькові. Але сьогодні мені хочеться звернутися до нього саме так:

“Дорогий Валерію Олександровичу! У ці дні Ви відзначаєте подвійний ювілей: 29 липня Вам виповнюється 60 років, 31 липня – рівно 35 років Вашої творчої діяльності на сцені Одеського російського театру. Ви відзначені званням заслуженого артиста України і щирою любов'ю глядачів, які приходять на вистави з Вашою участю. Не все у Вашому творчому житті було рівно і гладко, мали місце і творчі злети, і прикрі зриви. Але не випадково, крім звання, заслуженого на театральному шляху, у Вас є ще і титул, заслужений у молодості на рингу, – майстер спорту з боксу. Ви вмієте тримати удар, і навіть впавши, завжди піднімалися до відліку рефері «дев'ять!». Цю особливість Ви виявляли не лише у спорті, але й у житті. Звичайно, 60 років – це у відомому значенні час підбиття підсумків, але для Вас ці підсумки можуть бути лише проміжними. Ваше життя в театрі триває! Сьогодні Ви репетируєте нову роль у виставі "Останній герой», у ній Ви знову демонструєте найяскравіші якості характерного актора. Отже, удачі, здоров'я й оптимізму Вам, Валерію Олександровичу!”