Енергетичні проблеми України ростуть, немов сніжний клубок. Відсутність взаєморозуміння із Туркменистаном щодо оплати за постачений газ, очікуване підвищення ціни на російське блакитне та чорне паливо, проект спорудження газопроводу в обхід України не можуть не викликати тривоги за майбутнє економіки країни. Що стосується нафтопроводу Одеса – Броди, то він поки що так і не дочекався азербайджанської нафти. Багато енергетичних проектів так і залишилися на рівні добрих намірів.
Разом із тим, цілком реальний варіант, що конкурентом у транзиті нафтопродуктів та постачаннях електроенергії для України стане сусідня Молдова, держава, яку нинішнього року визнано найбіднішою державою Європи. Можливо, хтось вважає це фантастикою? Проте це факт.
Цими днями Президент Молдови Володимир Воронін відвідав будівництво нафтотерміналу в Джурджулешть, розташованому неподалік від порту Рені і, як пишуть молдавські ЗМІ, «із задоволенням відзначив, що роботи тривають на повний хід». Очікується, що Джурджулештський нафтотермінал прийме першу партію нафтопродуктів із Азербайджану вже у березні майбутнього року.
До історії питання. Ідея будівництва нафтотерміналу в Джурджулешть народилася ще у 1993 році, а саме будівництво розпочалося у 1997-му за допомогою кредиту ЄБРР. Незабаром піднялася нежартівлива суперечка між Україною та Молдовою, тому що територія, на якій будувався порт, була розташована на кордоні між країнами, лінія якого на той час не була узгодженою. У 1998 році було досягнуто згоди, за якою Україна віддавала Молдові необхідні їй декілька сот метрів своєї території в обмін на сумнозвісну ділянку траси Одеси-Рені в районі села Паланка. Сім кілометрів автотраси ми так і не одержали і, як і раніше, продовжуємо їздити із Одеської області в Одеську область через територію іншої держави. Зате своїми ж руками зробили Молдову морською державою.
Після тривалого пошуку Молдова таки знайшла інвесторів в особі азербайджанської компанії «Азпетрол». У січні нинішнього року було підписано угоду між компанією та урядом Молдови. «Азпетрол» зобов'язався добудувати нафтовий термінал із пропускною здатністю 2 млн тонн нафти на рік, побудувати поруч вантажний та пасажирський порти, а також пустити нафтопереробний завод і відкрити власну мережу автозаправних станцій у кількості 50 АЗС. Загальний обсяг прямих інвестицій протягом 7 років складе 259 млн. доларів. У лютому парламент Молдови прийняв пакет документів для виконання інвестиційної угоди «Міжнародний вільний порт Джурджулешть», якому, серед іншого, терміналу присвоєно статус вільної економічної зони терміном на 25 років.
Фактично, завдяки нафтотерміналу, Молдова одержить можливість не тільки створити достатній запас нафтопродуктів, але й забезпечити їхній експорт до прилеглих країн.
Таким чином, Україна власноруч, своєю волею, за недалекоглядністю свого керівництва створила на південному кордоні загрозу власній національній безпеці. Це загроза двоякого плану. По-перше, економічного. Неподалік від Джурджулешть розташований Ренійський транспортний вузол. У порту Рені розташований єдиний на українській ділянці Дунаю нафтотермінал, здатний перевантажувати до 3 млн тонн нафти на рік. До речі, саме через цей порт здійснювався свого часу транзит нафтопродуктів до Молдови. Про те, у якому критичному стані перебувають дунайські порти після югославських подій, говорилося неодноразово, і говорилося багато. Введення до ладу Джурджулештського нафтотерміналу та порту здатне тільки погіршити їхній економічний стан.
Друга загроза не менш значна. Джурджулештський термінал розташований на стику Прута й Дунаю, більше того, у межах водозабору міста Рені. У випадку розливу нафти виникне загроза як людям, так і навколишньому середовищу, причому наслідки цієї техногенної катастрофи складно передбачити.
Але Молдова має намір забезпечувати свою енергетичну безпеку не тільки за рахунок нафтотерміналу. Ще у 2003 році було прийнято концепцію, яка передбачає розвиток електростанцій у Молдові як за рахунок розширення потужностей вже існуючих, так і за рахунок будівництва нових. Передбачається, що до 2010 року за рахунок власних джерел республіка буде забезпечувати 70-80% від потреби. Тут варто згадати про те, що Молдавська ДРЕС сьогодні перебуває під контролем Придністровської республіки та приватизована російсько-бельгійською компанією. В таких умовах цілком з'ясовне бажання Кишинева бути незалежним від сепаратистського режиму.
Однією із таких нових потужностей має стати електростанція біля села Бурлечень Кагульського району, неподалік від південного кордону Одеської області. Потужність електростанції – 450 МВт. Передбачається, що російська компанія «Ітера» розпочне будівництво на початку наступного року. Ділянку під будівництво вже виділено. Вироблену електроенергію планується постачати як до Молдови, так і на Балкани.
А що ж Україна? У нас, як завжди. За виборами й «революціями» проморгали відновлення будівництва нафтотерміналу, не висловили свою позицію з приводу екологічно небезпечного підприємства.
Не менш парадоксальна ситуація складається і з електроенергетикою. І тут знову повернемося до історії питання. Ще у 2002 році губернатор Одеської області Сергій Гриневецький висунув ідею створення в Ізмаїльському енергорайоні парогазової електростанції середньої потужності – орієнтовно 250 – 300 МВт. Для ідеї було й відповідне обґрунтування – Одеська область за рахунок власних потужностей виробляє лише 4% необхідної електроенергії. Придунав’я ж взагалі забезпечується енергією від вже згаданої Молдавської ДРЕС через молдавську підстанцію Вулканешти. Відключення з тієї чи іншої причини високовольтної лінії 400 кВ Молдавська ДРЕС-Вулканешти призведе до відключення електроенергії у південних районах Одеської області. Більше того, відсутність нормального енергопостачання гальмує економічний розвиток Придунав’я, регіону стратегічного у багатьох аспектах, але в силу різних причин він не має потужної промисловості.
Ідея була схвалена і увійшла до відомої програми «Регіональна ініціатива». Розпочався пошук інвесторів, робота над проектом. Щоправда, Україна на відміну від Молдови, держава велика, а вдобавок ще й надто централізована. Одеські проблеми не завжди видно з Печерських пагорбів, а вже про узгодження, переузгодження та дозволи й говорити не доводиться. Інтерес до будівництва парогазової електростанції виявляли інвестори із Греції та ПАР. Питання будівництва електростанції було включено до комплексної програми розвитку Українського Придунав’я.
Сергій Гриневецький не облишив ідею посилення енергетичної самодостатності Одеської області й після переходу на посаду голови Одеської обласної ради. В остаточному підсумку із ідеї будівництва парогазової станції в Ізмаїльському енергорайоні виріс міжнародний проект «Придунайський енергетичний міст», який передбачав крім створення нових енергетичних потужностей, розвиток видобутку енергоносіїв у придунайських районах України та на континентальному шельфі. Ініціатором проекту, який передбачалося реалізувати під егідою об'єднання ГУАМ (Грузія-Україна-Азербайджан-Молдова), виступила нинішнього року Одеська обласна рада.
Експерти відзначали перспективність і, головне, значимість проекту для енергетичної незалежності України, а також низки інших держав ГУАМ, зокрема, Грузії. Передбачалося, що енергетичний міст міг цілком стати елементом до енергетичної системи Організації Чорноморської економічної співпраці (ОЧЕС). Проект пройшов апробацію у Раді національної безпеки та оборони України. Були дані відповідні доручення Глави держави. У червні 2005 року в Одесі під егідою СНБО відбувся «круглий стіл» на тему «Одеська область: проблеми та пріоритети забезпечення енергетичної безпеки у контексті розвитку ГУАМ».
Але на тому, судячи з усього, справа й зупинилася.
Не пройшло й трьох місяців як уряд Тимошенко, якому давалися доручення щодо проекту, було відправлено у відставку. Новий уряд має вирішувати економічні питання, які не потребують зволікань. Фінансування комплексної програми розвитку Українського Придунав’я припинилося нинішнього року. Відбулася радикальна зміна керівного складу і в Одеській області. Незабаром вибори, хід та наслідки яких у нас порівнюються зі стихійним лихом. У цих умовах, схоже, знову не до стратегії.
Час лине... А разом із ним поступово сходять нанівець ті геополітичні та геоекономічні переваги, якими ми так пишаємося. Наші сусіди нарощують енергетичні потужності, а Україна сама заганяє себе до енергетичного капкана. І тут очевидними стають відсутність як стратегічного бачення розвитку країни, так і відсутність регіональної політики.
Може статися, що вже у найближчому майбутньому ми будемо платити за власну нерозторопність та недалекоглядність економічними й соціальними втратами. Двері в Європу будуть ставати усе вужчими, а можливість рівноправного партнерства як із Заходом, так і з Росією усе меншою.
