Так говорить заступниця начальника управління праці та соціального захисту населення Ананьївської райдержадміністрації Світлана Ситник про працівниць територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та про самотніх непрацездатних громадян.
Праця в цих жінок дуже й дуже нелегка: 78 чоловік обслуговують 528 потребуючих допомоги людей у них удома. Пенсіонери, інваліди війни та праці, вдови, інваліди дитинства – багато хто з них без допомоги сторонньої людини кроку з дому ступити не може. Тому на плечі соціальних працівників лягає й прання, й прибирання, і походи на ринок по продукти.
За належних двох візитів на тиждень соціальні працівники заходять до підопікуваних і частіше. Але найтяжчий період настає для них, коли потрібно обробляти городи. У селі городи чималі – і 20 соток, і півгектара. Посадити, просапати та зібрати врожай – усе це дуже нелегко. Тут і стають до справи соціальні працівники. Важко уявити, що на кожну з цих милих скромних жінок припадає по 10-12 підопікуваних! А крім нелегкої фізичної праці та й, що гріха ховати, нерідких примх літніх людей, доводиться долати немалі відстані. Навіть коли працівник обслуговує мешканців одного села, то спробуй в тих самих Гандрабурах побігати з одного кінця в інший! Але ж зарплати тут мінімальні.
– Та ще, – бідкається С. Ситник, – через брак фінансування вимагалося скоротити соціальних працівників. Щоб не вдаватися до цього непопулярного заходу, перевели людей на 0,5 і 0,75 окладу. Працівники в нас досвідчені, багато хто з медичною освітою. Як і за що таких людей звільняти? Адже вже майже 15 років працює в терцентрі Лариса Шуканова, 14 років – Ольга Кохан, понад 10 років – родина Павловських – Марія й Микола. Багато кого було удостоєно грамот обласного й районного управлінь праці та соціального захисту населення.
Серед проблем ананьївських соціальних працівників – так звані проблемні сім’ї. З одного боку, добре те, що по району зросла народжуваність. А от погано – те, що жінки народжують по 5, 6, 7 дітей, з тяжкою бідою ростять їх до настання шкільного віку, а тоді здають в інтернати. Статистичні дані свідчать і про те, що в районі зросла кількість одиноких матерів на 52.
– Це розв’язання власних матеріальних проблем коштом державних допомог, – веде далі Світлана Ситник. – Справа в тому, що в селах зараз для молоді бракує роботи. І не через небажання трудитися, а через брак робочих місць. Сезонна робота – 2-3 дні на просапуванні або збиранні врожаю – на рахунок не йде...
За нашим законодавством для того, щоб малозабезпечена родина одержала допомогу, потрібно або працювати, або перебувати на обліку в центрі зайнятості, або у відпустці за доглядом дитини від 3 до 6 років. Якщо ж людина не працює, то причина для цього мусить бути вкрай поважною. А як я вже казала, де знайдеш роботу в селі?
От молодь і не узаконює свої взаємини, щоб мати могла одержувати допомогу й жодних претензій до батька дитини не було. Звісно, ці сім’ї стоять на обліку, і два соціальні інспектори слідкують за тим, як використовуються дитячі допомоги.
Більшість наших законів розраховані на винятково чесних людей – це ще раз підтверджує ситуація з деякими багатодітними матерями району.
Головний біль ананьївських соціальних працівників – дві сестри С. В одної з них шестеро дітей, у другої – вісім. Недавно одна з сестричок навідалася до соціальної служби й повідомила про те, що друга сестра поїхала до Києва, а дітей покинула. Вони ходять злиднями, блукають по різних населених пунктах – час втрутитися соціальним працівникам. Вони, звісно, скоригували ситуацію й тяжко зітхнули, чудово знаючи, що після вояжів до Києва та жебракування на вокзалі блудна сестра повертається на батьківщину винятково поліпшувати демографічну ситуацію.
Якщо говорити про важелі впливу на таких з дозволу сказати матерів, то недавно сталася вельми примітна пригода. Одна з сестер С. одержувала допомогу, належну матері-одиначці, на трьох дітей, що були в інтернаті. Після перевірки цього факту зайві їй видані суми були утримані.
Соціальні працівники полічили, скільки одержує така, з дозволу сказати, мати на своїх дітей. Сума виявилася солідна – близько двох тисяч гривень на місяць. Не в будь-якій благополучній сім’ї так буває... А от як ці гроші витрачаються, можна уявити, якщо одна з мамунь, що одержала на початку місяця допомогу, невдовзі прибігла з вимогою виділити їй додаткові суми, щоб одягти-взути дітей до школи.
– Нам нерідко доводиться йти на уклін до директора інтернату, – зітхає Світлана Ситник. – Просимо взяти малюків із таких родин. Тоді діти будуть гарантовано нагодовані й доглянуті.
Соціальні працівники пишаються своєю недавньою невеликою, але в масштабах району дуже серйозною перемогою. Не дуже давно одна з сестер, що стабільно забезпечує високі цифри народжуваності в районі, написала заяву голові райдержадміністрації з вимогою купити їй, як багатодітній матері, житло. А тут якраз їй належало одержати чималу суму допомоги – близько 5 тисяч гривень. У сусідніх селах непогані хатинки можна купити за 1 – 3 тисячі гривень. От соціальні працівники й порадили дитячі гроші вкласти в дах над головою для дітей. Адже не все жити їхнім коштом, треба й для них щось зробити. Дивно, але мати послухалася...
Окрема стаття турботи ананьївських соціальних працівників – родини ветеранів та інвалідів війни, що користуються пільгами. Таких родин у районі понад три тисячі. Зараз до них додадуться й діти війни. Робота щодо персоніфікації цієї пільгової категорії активно провадиться. Проте у фінансуванні державою пільг є маленьке “але”. Ананьївські соціальні працівники наголошують: закон, що визначає державну підтримку учасників і ветеранів війни розрахований винятково на міських мешканців.
Підстави? Будь ласка! Практично жодними комунальними послугами, на які поширюються пільги, крім освітлення, місцеві мешканці не користуються. Газ у районі є тільки в Новоселівці, а також у передмісті на першій і другій ділянках. Пільгова ж оплата скрапленого газу жодним законом не передбачена. Тож у цьому стосунку ананьївським учасникам і ветеранам війни (і не тільки їм), що мешкають у селах, доводиться нелегко.
Багато хто з них мріє про розширення стаціонарного відділення терцентру соціального обслуговування самотніх і перестарілих у Байталах. Зараз там лише 25 місць, а потреба набагато більша. Старики платять за утримання 25% від пенсії, решту доплачує район. По-родинному піклуються про самотніх людей медсестра Галина Жеребцова, кухарка Тетяна Гулинська, інші працівники стаціонару, для розширення якого вкрай потрібні гроші.
А взагалі в районі допомоги соціальних працівників потребують близько двох тисяч громадян, що не мають змоги самотужки себе обійти. І охочі поповнити лави соцпрацівників є. Як то кажуть, аби гроші...
