Пам’ятаєте фразу “Людина є те, що вона їсть”? Зовсім не обов'язково запально підраховувати калорії, вітаміни та мікроелементи (зрештою, є для цього фахівці-дієтологи). Просто не завадило б пам'ятати елементарні заповіді здорового харчування: менше жирів, солодкого, солоного, копченого та консервованого, більше свіжих овочів та фруктів. Плюс кожному своє – залежно від віку, фізичного навантаження, якихось індивідуальних особливостей організму. Але чи багато хто з нас дотримується цих заповідей? І якщо навіть дорослим “середньостатистичний” режим харчування часто не додає здоров'я, то що говорити про дітей, організми яких тільки формуються?
Те, чим наші діти харчуються вдома, залишимо на совісті матерів-тат та інших родичів. Але є ж іще дитячі садки, школи...
Серед людей, які вже не перший рік займаються цією проблемою, – депутат Одеської міськради Олег Антоненко. Бесіда з ним здалася мені досить цікавою та переконливою, щоб запропонувати її основні тези вашій увазі.
О.Г. Антоненко: “Проблема шкільного харчування усім відома, але не розв'язувана вже багато років. Це цілий комплекс питань. Для його вирішення треба застановитися: з чого почати і до яких наслідків потрібно дійти, що можна зробити вже сьогодні, і як фінансово розв’язувати цю проблему.
Найпарадоксальніше те, що починати треба з себе. Два роки тому, коли ми вивчали недоліки роботи харчоблоків у школах, було відкрито “гарячу лінію”. Мешканці Одеси мали дзвонити й повідомляти, що ж поганого у харчуванні школярів. Цю “гарячу лінію” достатньо рекламували, але на неї надійшло лише кілька дзвінків. Про що це свідчить? Насправді, коли ми даємо гроші дитині в школу, їй набагато приємніше з'їсти чіпси та випити кока-колу, аніж цікавитися якимось правильним харчуванням. Це все наслідки реклами. А чи бачили ви хоч раз рекламу здорової їжі? Батьки, коли ви востаннє цікавилися, що їли в школі ваші діти? Судячи з кількості дзвінків, багатьох із нас ця проблема цікавить в останню чергу. Вона починає цікавити тоді, коли з'являються гастрити, проблеми із ростом та зором... Чи можемо ми ініціювати розв’язання проблеми, яка нікого не цікавить? Та в усьому світі, щойно доходить до проблем харчоблоків, люди виходять на вулиці! Я не закликаю нікого мітингувати, але закликаю усіх замислитися, що ми можемо зробити”.
Було б несправедливо вважати Антоненка винятково теоретиком цього питання. У своїй “підшефній” школі № 54, що розташована в Малиновському районі Одеси, він допоміг відремонтувати їдальню, закупив устаткування для кухні тощо. Але завзято вважає, що це питання слід розв’язати принципово, а не на рівні кожного окремого харчоблока, як кому пощастить зі спонсором.
О.Г. Антоненко: “На жаль, багато які директори шкіл зовсім не зацікавлені у вирішенні цієї проблеми. Все дуже просто. Коли діти не їдять у школі, вони їдять “марси-снікерси”, які продаються у несанкціонованих буфетах. Зайдіть до будь-якої школи! Я робив ревізію. Усе що завгодно – аж до масажних салонів та перукарень. І все це приносить гроші нібито на вирішення проблем виживання навчальних закладів. Можливо, це й правильно. Якщо школам не виділяються кошти, вони змушені займатися бізнесом. Але ж не на шкоду здоров'ю дітей!
А так – діти задоволені, що є погана їжа у школах, директори задоволені, що в них є бізнес. Якщо цим ланцюжком рухатися далі, стає незрозумілим: хто взагалі зацікавлений у подоланні цієї ситуації?
З економічної ж точки зору проблема має такий вигляд. Є харчоблоки й устаткування, які перебувають у комунальній власності. Увесь цей комунальний обшир передано в оренду приватним фірмам, які займаються харчуванням дітей. Звичайно, якісна їжа має певну вартість, адже в неї мають увійти всі необхідні інгредієнти. Минулого року харчування одеського учня в їдальні коштувало 3 гривні 50 копійок, які виплачували батьки (без пільговиків). Цього року було благе бажання керівництва нашого міста нагодувати всю початкову школу безкоштовно. Призвело ж воно до такого. Спочатку було задекларовано, що всі учні молодших класів харчуватимуться безплатно коштом міської громади. Реальних грошей у бюджеті не виявилося (при тому, що виділялося дві гривні). Тобто, 3.50 – і то було замало, а кого можна нагодувати повноцінним обідом за 2 гривні?
По-моєму, було просте та раціональне рішення. Батьки виплачують 3.50, до них додають 2 бюджетні гривні. Це вже схоже на повноцінний обід, це вже якийсь економічний інтерес для підприємців, які займаються шкільним харчуванням. Адже сьогодні, наприклад, харчоблоку моєї “підшефної” школи вже півтора місяці не виплачують бюджетні гроші. Так, я допомагаю, але хіба так має бути? Тому й потрібно працювати в цьому напрямі, щоб розробити якусь схему загальноміського рівня, хоча б до початку наступного навчального року”.
А ось у якому світлі вбачає розв’язання проблеми секретар Одеської міськради Олександр Прокопенко: “Ще кілька років тому, вивчаючи це питання, ми почали знайомитися із досвідом інших країн. Найбільше враження на нас справило відвідування Італії у 2003 році. Харчування налагоджено не тільки якісне, але й диференційоване. Кожна школа має своєрідний паспорт, де чітко зазначено особливості харчування дітей, дієти, пов'язаної з якимось захворюванням, тощо. Усі сніданки, обіди та вечері плануються за цією схемою.
Звичайно, нам не так легко дотримуватися цього прикладу. Є законодавчі проблеми. У тій же Італії або Туреччині підприємствам, які організують таке харчування, доплачують із державного бюджету, а в нас таку схему малювати не можна. Наші підприємці, які займаються подібною роботою, мають бути хоча б не в збитку. Але як досягти цього і не підняти одночасно занадто високо вартість обіду? Потрібні дотації з міського бюджету. У місті мають бути структури, які організують централізоване харчування і одержують дотації, які не занадто боляче били б по міському бюджету, але дозволяли забезпечувати якісне харчування. До речі, міськрада вже виділила ділянку землі, де ми зможемо організувати першу таку кухню. Приготовані там обіди будуть доставлятися до різних частин міста. І таких ділянок має бути багато. Побудувавши подібні центри харчування, ми знайдемо замовлення не тільки в школах, але й у дитячих садках, лікарнях, на звичайних підприємствах.
Але, звичайно, перш ніж реалізувати цю схему на все місто, ми будемо починати із малих проектів. На жаль, без серйозного лобіювання вирішити цю проблему просто неможливо”.
