«Зрима пісня» – таку образну назву мав ІІІ міжрегіональний семінар з символіки та семантики української культури, який тривав в Одесі 24 – 29 жовтня, й організаторами якого стали Управління освіти і наукової діяльності Одеської облдержадміністрації та Одеський обласний гуманітарний центр позашкільної освіти і виховання. В рамках семінару відбулася і міжрегіональна науково-практична конференція. Подаємо нотатки нашого спеціального кореспондента.
Українська культура накопичила величезні набутки в етнографії, фольклорі, народних ремеслах, іконографії, самодіяльному художньому мистецтві. У нас є чудові етнографічні музеї; незважаючи на економічні негаразди та наступ технічного прогресу, все ще існують народні осередки ткацтва, гончарства, вишивки, різьблення по дереву та інкрустації. Але проблема полягає в тому, як усі ці набутки мудро та далекоглядно використовувати у вихованні шкільної молоді, як поєднувати їх з уроками народознавства, трудового та позашкільного виховання; якої методики слід дотримуватися та яких майстрів і на яких засадах залучати, аби пробуджувати в учнів шкіл та профтехучилищ істинний інтерес до народної творчості, народних ремесел?
– Саме тому ми ось уже втретє й збираємо такий міжрегіональний семінар, прагнучи при цьому оглянути лави фахівців, обмінятися досвідом виховної роботи, налагодити зв’язки між окремими навчально-виховними центрами Одещини, Донеччини, Івано-Франківщини, Сумщини... – роз’яснює задум та ідею цього етнографічного форуму одна з його організаторок, науковий співробітник Одеського обласного центру української культури, завідувачка музею археології та етнографії обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання Оксана Володимирівна Шевчук. – Досить ознайомитися з програмою нашого семінару та з темами доповідей, щоб дістати уявлення про те, яке широке коло питань і проблем розглядається і які давні народні таланти є в нашому виховному освітянському активі. І зважте: ми працюємо майже тиждень, що теж засвідчує грунтовність підходу до справи.
Так, справді, поле діяльності семінаристів видається безмежним. Провідний майстер групи “Ткач ручного художнього ткацтва” О. Борисенко з Кролевця вводить семінаристів у таємниці загадкових візерунків славетного “кролевецького рушника”, за кожним символом якого стоять давні традиції, національна символіка, пізнаються мета і призначення того чи іншого виробу: рушник шлюбний, рушник на заручини, рушник над іконою, рушник на дорогу... А член Національної спілки художників Валентина Міленко з селища Петриківка знайомить нас із здобутками не менш славного та знаного петриківського розпису. У той час як викладач Львівського кооперативного коледжу економіки і права Наталя Яртись захоплююче викладає історію досить рідкісного, але давнього національного мистецтва бісероплетіння. Секрети якого, звичайно ж, слід зберегти, дослідити і передати нащадкам.
З цікавістю сприймали учасники семінару такі досить екзотичні як для Одеси ремесла, як художня обробка шкіри, гобеленова техніка ткання, художнє різьблення та інкрустація; досліджували зооморфну символіку в українській іконографії та народному декоративно-прикладному мистецтві, моделювання сучасного одягу за народними мотивами.
Подбали організатори семінару і про те, щоб учасники його могли виставити власні роботи та оглянути досягнення своїх колег на виставці старовинних і сучасних виробів декоративно-ужиткового мистецтва; відбулося кілька зустрічей з діячами освіти, культури та мистецтва. Природно виникало запитання: а хто ж фінансово підтримував цей семінар? Таємниці з цього організатори не робили: захід відбувався за фінансового сприяння Партії промисловців та підприємців України, саме тієї партії, яка зацікавлена, щоб лави українських підприємців активно поповнювалися випускниками шкіл, профтехучилищ, коледжів.
