Інтерв’ю з Михайлом Михайловичем Волобуєвим – президентом асоціації спортивних журналістів України (АСЖУ) – я планував зробити давно. Ми познайомилися в Києві на ІІ з’їзді спортивних журналістів, що проходив у лютому цього року. Відтоді сталися кардинальні зміни в структурі керування спортом. Дізнатися думку про це професійного спортивного журналіста завжди цікаво та повчально. Крім цього, постала змога докладніше поговорити про сьогоднішню діяльність АСЖУ.
Михайло Михайлович із задоволенням погодився відповісти на запитання кореспондента “ОВ”, які ми пропонуємо увазі наших читачів.
– Михайле Михайловичу, минуло кілька місяців після реформування структури керування спортом. Держкомспорт перетворили на Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, був призначений новий міністр, обласні управління також піддалися реформуванню. На ваш погляд, ці зміни вже якісно вплинули на розвиток спорту в країні?
– Ви знаєте, це не перше скорочення і не перша реорганізація. Нашому спортивному відомству не пощастило. Реорганізація доречна, коли вона чітко продумана і спрямована на поліпшення роботи. На великий жаль, у нашому разі вона робилася надто часто – усе це триває фактично з 1992 року. Але я не хочу в жодному разі сказати, що спортивна галузь у цілковитому хаосі. Вона не вгасає багато в чому завдяки зусиллям сотень людей-ентузіастів на місцях, по-справжньому відданих своїй справі. А на вищому рівні ентузіазму поки що не бачу. Що стосується центрального апарату, то я, як президент АСЖУ, зустрічався з міністром у справах сім’ї, молоді та спорту Юрієм Павленком. Особливого взаємопорозуміння ми не дійшли. На прохання міністра Асоціація дала свої пропозиції, але нічого не було затребувано. Щоправда, було запропоновано працювати з заступником щодо питань спорту, але це одне – вирішувати питання з першою людиною, що відповідає за спорт, а спілкуватися з іншими чиновниками, при всій моїй до них повазі, – зовсім інше. До речі, зараз кажуть, що належить іще одна реорганізація, і буде створений окремий департамент із прямими функціями керування. Як то кажуть, поживемо – побачимо.
– А Вам відомо, як зараз вирішується питання з фінансуванням спортивних статей?
– Бюджетна стаття витрат на фізичну культуру та спорт залишилася окремим рядком, сума не змінилася. Просто фінансування почало йти через Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. У цьому контексті хотілося б торкнутися проблеми порядку виділення коштів. Я вважаю, що питання фінансування від початку поставлене невірно. Як відомо, гроші виділяються з федерального та місцевого бюджетів, але здебільшого все вирішується в центральному апараті. Але краще, якби більше коштів закладалося до бюджету на місцях, а центральний апарат разом із НОК займався б управлінськими питаннями.
– Цілком з вами згоден, тим більше, що спорт потребує великих фінансових вкладень, щоб домагатися вагомих результатів і піднімати престиж країни.
– Так, спорт – одна з небагатьох галузей економіки і розвитку суспільства, що дала Україні популярність у світовому співтоваристві. Наших спортсменів знають на всіх континентах після успішних виступів на літній і зимовій Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Європи. Навіть на останньому прикладі нашої футбольної збірної, що домоглася права брати участь у фінальній стадії чемпіонату світу-2006, видно, як змінилося ставлення до країни. Нас знають, поважають і побоюються. А на майбутньому чемпіонаті мільярди людей побачать нашу команду, її синьо-жовті кольори, почують національний гімн. Саме в такі хвилини зазнаєш почуття гордості за свою країну та народ.
– Зараз триває обговорення проектів проведення відкритих спільних чемпіонатів, наприклад, із футболу та хокею, як це було в СРСР. Що Ви думаєте про це?
– Ви знаєте, ці ідеї мені незрозумілі. У спортивному стосунку це нічого не дає, адже міжнародні федерації приймають одну країну-учасницю, тобто виступати в єврокубках можна тільки під своїм прапором. А про виділення додаткових місць взагалі йтися не може. Щоправда, є країни, які це організовують, але скоріше для самозадоволення.
– Михайле Михайловичу, розкажіть коротко про сьогоднішні справи та проблеми асоціації...
– Нашими членами є близько 900 чоловік із 26 областей України. Взагалі асоціація в звичайному розумінні складається з обласних організацій, що мають власний статут, зареєстровані в обласних управліннях юстиції, проводять заходи під своєю егідою. Звичайно, є проблеми зворотного зв’язку з двома-трьома областями, наприклад Полтавською, з якими контакти не постійні, а на місцях їхня діяльність не має великої активності.
– А як давно існує АСЖУ?
– Її було створено 1999 року, і вона й одержала юридичну реєстрацію в Міністерстві юстиції. Колегіальним органом є правління у складі п’яти чоловік. У нас є свій статут, у якому визначено мету, завдання та багато що іншого. Наприклад, ми займаємося питаннями правової підтримки своїх членів.
– Яким коштом фінансується діяльність асоціації?
– Це дві основні статті – членські внески та спонсорська допомога. Відзначу, що ми маємо право вести господарську діяльність, іноді заробляємо гроші самі, проводячи прес-конференції та всілякі зустрічі.
– Михайле Михайловичу, що б Ви могли побажати одеським спортивним журналістам?
– Спортивна Одеса славилася не тільки своїми атлетами, але і спортивними журналістами. Можна називати десятки прізвищ, але не буду, щоб когось не образити. Це завжди був бойовий загін спортивної журналістики країни. Одесити серед лідерів нашої асоціації, і не випадково, що за підсумками минулого п’ятиріччя ваша обласна асоціація була визнана найкращою. Я бажаю всім бути енергійними, здоровими і щоб “акули спортивного пера” не просто писали, а жили спортом і намагалися пізнати його якнайкраще.
