У повітрі знову витає ідея референдуму. Цього разу – з приводу вступу України до блоку НАТО. Ні-ні, це буде не завтра (та й чи буде?), але... ще 22 лютого цього року Президент України Віктор Ющенко в Брюсселі на засіданні комісії «Україна – НАТО» заявив, що Україна готова приєднатися до Плану дій щодо набуття членства в НАТО. При цьому пообіцяв, що Росія, як і раніше, залишиться «стратегічно важливим партнером України».
НАТО поки що пропонує провадити миротворчі навчання та навчати наших молодших офіцерів. Росія в особі політиків заявляє, що це «внутрішня справа України», а устами журналістів запитує: « Чи проживе Україна без дешевого російського газу?». Своєю чергою, всередині самої нашої країни тривають дебати: починаючи з того, що за Конституцією Україна є позаблоковою державою, і аж до потенційного виведення Російського Чорноморського флоту з Севастополя та розміщення НАТОвських баз на території України. За принципом: їм це, звісно, вигідно, – а нам навіщо?
Цими днями в Одесі відбулися збори, де СДПУ(о) ініціювала проведення референдуму з приводу вступу до Північно-Атлантичного альянсу. А ми вкотре вирішили вдатися до такої форми журналістської роботи, як бліц-інтерв'ю на вулиці. І ось якими були відповіді випадкових співрозмовників.
Військовик, років із сорок: Дівчино, та не скажу я вам свого імені! Зрозумійте: на такі запитання я просто не маю права вам відповідати. Це мусить бути офіційний запит... А просто так, між нами: не вірю я в це...
Олена, 21 рік, студентка: Ви знаєте, я цим питанням якось ніколи не цікавилася. Але ж якщо щось змінювати, то зміни мають бути на краще, так? А не просто бозна навіщо. Якщо цей вступ нам щось дасть – чом би й ні? Але тільки нехай у цьому фахівці розбираються.
Андрій, менеджер, 31 рік: Особисто я проти. По-перше, мені здається, що нам політично й економічно важливіше співпрацювати з Росією. По-друге, наскільки я знаю, для вступу в альянс буде потрібне узгодження «нашої» та «їхньої» систем озброєнь. А це не так просто і потребує великих коштів. Звідки їх візьмуть – незрозуміло. Знов нас, бідних, будуть оббирати?
Вадим, службовець: Ідея вступу до НАТО в нас уже стала якимось опудалом. Я б це так не драматизував. Але, на мене, це питання варто розглядати більш у стратегічному плані. Навряд чи Україна просто зараз готова до такого рішучого кроку. Потрібно економіку розвивати, «дорости» до певних стандартів. А тоді й вирішувати – треба нам це чи ні.
Ірина Вікторівна, пенсіонерка, 57 років: Боюся, від нас тут мало що залежатиме. Референдум? Все одно порахують, як хочуть. А навіть якщо полічать правильно, все одно людям перед цим наобіцяють золоті гори. Вони й проголосують, а стримають потім ці обіцянки чи ні – це інше запитання. Але все одно я проти. Мої діти, слава Богу, великі. Онучкам не служити. А інші родини? Це ж наших дітей будуть посилати у всілякі Іраки! Не хочу, і не переконаєте ви мене.
Ігор, журналіст, 29 років: Я вважаю, що Україна повинна дотримувати нейтралітет, тобто бути позаблоковою державою. Ми навіть географічно так розташовані, що нам потрібно підтримувати рівні відносини з усіма сусідами. Небезпечним може виявитися нахил у будь-який бік. Якщо говорити про аргументи «проти» НАТО, то це велика кількість російського населення в нашій країні, яка може бути проти цієї ідеї. І потім, всі знають, що вплив США є в НАТО вирішальним. То навіщо давати США ще одну нагоду для світової гегемонії? Мені здається, що розв’язання такого глобального питання мусить йти навіть не від Президента, а ґрунтуватися на позиції основної маси населення країни. Можливо, через референдум. Але це мусить бути досить прозора процедура.
Ні, ми звісно, не претендуємо на цілковиту соціологічну вірогідність цього випадкового «вуличного» опитування. Тим більше, що за результатами серйозніших наукових досліджень, Одеса, Донецьк і Харків належать до міст, де найсильніші «антинатовські» настрої. Проте, це теж точка зору – і не одна. У будь-якому разі очевидно, що кавалерійським наскоком такі питання вирішувати не слід. І поки що в повітрі витає ідея референдуму. За його проведення в різний час висловлювалися, до речі, досить багато які політичні сили: і Народна Партія, і СДПУ(о), і соціалісти, і «регіони»... А яка в цьому питанні ваша позиція? Подумайте над цим.
