В «Одеських вістях» від 20 грудня 2005 року було опубліковано проблемну статтю нашого спецкора «Трагедія озера Сасик», в якій ідеться про справжною екологічну катастрофу, до якої призвели наші науковці та будівельники, спорудивши наприкінці 70-х років минулого століття канал Дунай – Сасик. Опріснюючи озеро Сасик, вони викачали з нього природну, морську воду та закачали дунайську, яка незабаром стала сильно мінералізованою і непридатною ні для зрошування, ні для пиття. Сьогодні ми повертаємося до цієї теми, щоб поговорити про можливі шляхи відродження озера Сасик та погляди на це сучасних науковців.
Почну з цікавого і повчального факту. В Парижі, в музеї унікальних явищ природи, зберігається шмат українського чорнозему, який має слугувати взірцем мудрого витвору Природи, що забезпечила людство такою надійною, життєдайною та родючою землею. Але побоююся, що незабаром туди потрапить інший шматок землі, на зразок того, що зберігається зараз у природничому музеї Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова – а точніше, шматок засоленої, майже змертвілої землі, взятої з поля неподалік озера Сасик. Як зразок того, як можна нашкодити Природі і самим собі, якщо господарювати на наші святій землі «без Бога в голові».
Так, згодом було офіційно визнано, що, відокремивши Сасик від моря і призупинивши природний водообмін, творці зрошувальної системи порушили природну рівновагу, позбавивши озеро здатності до самоочищення. Одначе визнання це настало лише в липні 1990 року, коли з'явилася відповідь на Постанову Держкомітету з охорони природи Української РСР. Але знадобилося ще чотири роки, щоб, маючи висновки державної екологічної експертизи, уряд уже незалежної України нарешті припинив діяльність Дунай-Дністровської зрошувальної системи. Відтак було припинено й реалізацію проекту Дунай – Дніпро.
Що ж слід зробити, щоб в озері Сасик знову водилася біологічно чиста, здорова кефаль, а не монстри-раки, в тканинах яких, за даними Інституту експериментальної та клінічної медицини вміст свинцю майже в сім разів перевищує допустимі норми; та дрібні карасі із вмістом в тканинах свинцю та міді, що перевищують в 1,3 раза ті ж таки нормативні показники; щоб понизився рівень води в озері, відкривши затоплені пляжі та врятувавши від підтоплення навколишні села. А ще – зникли сморідні синьо-зелені водорості?
На сьогодні вже існує «техніко-економічне обгрунтування реабілітації екосистеми лиману Сасик». Якщо не вдаватися в проектні подробиці, то шлях до порятунку Сасика вимальовується таким чином. Слід розірвати існуючу нині 14-ти кілометрову (в довжину) дамбу та з’єднати Сасик 400-метровою ”прорвою” з морем. А прісну дунайську воду перекачувати з каналу Дунай – Сасик на східний берег озера трубопроводом.
У викладених в проспекті “Сасик: морський лиман чи водосховище” перспективах відновлення екосистеми Сасика мовиться: “Унаслідок згортання зрошення та екстенсифікації землеробства на землях ДДЗС відбувається поступове вирівнювання всіх грунтових параметрів в їх богарними аналогами, зокрема, розсолення та розсолонцювання під впливом атмосферних опадів. Відновлення водообміну природним чином знизить рівень води, що виключить явища підтоплення, заболочення та абразії берегів.
На землях, безпосередньо прилеглих до Сасика, при певних природоохоронних заходах поступово відбуватиметься повна ренатуралізація природних зональних степових ландшафтів. Рибне господарство через відновлення природного стану лиману не постраждає. Прогнозується збільшення біорізноманіття цінними видами морської іхтіофауни. Покращиться епіозоотична ситуація. Перспективним буде відновлення й розвиток рекреаційної та бальнеологічної функції Сасика. І головне: покращення стану природного середовища зніме соціальну напругу”.
Саме за таке відновлення Сасика висловилися науковці Інституту гідробіології НАН України, Ради по вивченню продуктивних сил Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, кількох інших спеціалізованих установ.
Найоптимістичні прогнози обіцяють нам, що за певної ширини “прорви” зробленої в певний час, Сасик з прісноводного озера перетвориться на класичний морський лиман уже через 45 діб. Це не означає, що одразу ж відбудеться його екологічне відродження – на це підуть роки, але ж колись треба повертати борги Природі та відмолювати свої власні гріхи. З’ясувати, скільки коштуватиме цей процес відродження, поки що не вдалося. Зрозуміло, що кошти виявляться чималими, але ж збитки від бездіяльності будуть ще більшими, причому за всіма можливими вимірами.
На шпальтах газети “Столиця” від 19 – 25 серпня 2005 року опубліковано статтю журналіста Олега Листопада “Експеримент закінчено, забудьте?”, в якій, у розділі “Зашморг із водорослей”, натрапляємо на такі емоційні рядки: “Поки у високих кабінетах буйним цвітом цвіли невігластво та зверхність у ставленні до свого народу, у Сасику зацвіла вода. Органіка, що стікала з обпльованих поливальними машинами ланів, органіка, яку ніс Дунай, – найбрудніша річка Європи, органіка, яку вимивали з нових берегів хвилі нового озера – стала поживою для армій синьо-зелених водорослей. Зелена смердюча каша не тільки перестала лікувати рани – вона їх просто загноювала. Токсичні речовини, що виділяють водорості, стали провокаторами масових хвороб та смертей. П’ять років тому тележурналістка Ольга Герасим’юк показала всій країні півгодинний фільм про Сасик. Реакції влади на сльози мешканців навколосасицьких сіл – нуль! Сьогодні переглядаємо запис разом із головою громадської організації “Відродження”, консультантом Герасим’юк у тодішніх зйомках Іриною Вихристюк. “Ось ця жінка вже померла, – коментує Ірина. – У цієї помер чоловік, а в цієї син...”
До речі, підтоплюючи та руйнуючи береги, хвилі озера Сасик вже дісталися поблизу села Глибокого старовинного козацького цвинтаря, на якому лежать запорожці, які прийшли у ці краї після зруйнування в 1775 році російськими військами Запорізької Січі, і почали вимивати їх кістки. І не треба бути віщуном, щоб передбачити те, що давно передбачають селяни: “Не до добра це – руйнувати могили своїх предків!”
Тим часом рибалки та вчені-іхтіологи помічають, що в Сасику перестала нереститися риба, хоча раніше цей лиман, як уже мовилося, був природним розплідником багатьох видів. Так, існує проект спорудження на Сасику рибовідтворювальних комплексів та риборозплідників, завдяки яким можна буде отримувати до 300 млн голів молоді на рік. Але, знову ж таки, спочатку слід відродити морський статус Сасика, і потім, де взяти ті мільйони гривень, які знадобляться для будівництва та утримання цих риборозплідників та рибовідтворювачів?!
Та навіть якби ці кошти знайшлися вже завтра, чи слід поспішати з даним проектом, адже медики та іхтіологи стверджують, що риба в Сасику заражена “небезпечними збудниками нематодозних інвазій”. А ці нематоди залишаються дуже стійками щодо факторів зовнішнього впливу, тобто самі собою вони якщо й зникають, то дуже повільно, тим часом медики не виключають, що ними можуть заражатися й люди, які цю рибу споживають.
Свого часу проектанти каналу Дунай – Сасик розглядали опріснення лиману Сасик як своєрідний експеримент, який дозволить проектувати таке ж опріснення всіх інших морських лиманів на всьому просторі від Дунаю до Маріуполя. Тепер автори техніко-економічного обгрунтування реабілітації екосистеми цього озера теж розглядають процес відродження морського лиману, як унікальний експеримент, який дозволить науковцям дослідити рекреаційні можливості людини у поєднанні з можливостями природи. Дані цього експерименту справді можуть видатися неоціненними не лише для українських науковців, але й для науковців багатьох інших приморських країн.
Проект відродження Сасика існує, це факт, але невідомо, хто й коли візьметься за його реалізацію. Тож поки що головний державний санітарний лікар Татарбунарського району Г.О. Рябцева змущена бити у всі державні та громадські дзвони листами-висновками такого змісту: “Доводимо до вашого відома, що санепідемслужбою протягом 2005 року регулярно проводяться аналізи води озера Сасик. Якість води погіршується. При проведенні лабораторного аналізу води з озера встановлено, що всі 8 проб води не відповідають санітарним нормам, а по бактеріальних показниках, за якістю ця вода прирівняється до стічних вод. Виділено умовно-патогенну флору – протей та цитробактор, що є збудниками інфекційних кишкових захворювань...” Тобто, як бачимо, трагедія озера Сасик усе ще триває...
