Голова районної ради Микола Васильович Бадюл одним з перших привітав Кам’янського сільського голову М.А. Сивака з перемогою в обласному конкурсі на кращий санітарний стан та благоустрій населеного пункту (на знімку). Перше місце серед районів північної зони і подарунок – автомобіль “Славута” – це заслужена винагорода за повсякденну копітку працю.
– Як же Вам вдається домагатися такої чистоти і порядку в селі? – запитую Миколу Арефійовича по дорозі до Кам’яного.
– Дуже просто. Справа в тім, – мовить сільський голова, – що у нас кожен дбає, аби його двір був кращим від інших. Та он подивіться. Біля воріт однієї садиби бабуся, напевне, з онучкою підмітають на вулиці. Зупиняємось. Знайомимося. Марія Дорофіївна Ковальчук та її внучка Вікуся. На подвір’ї дві хати: одна – нова, сучасна, друга – меншенька, старенька. Обидві у зразковому стані. У новій живе зі своєю сім’єю донька Марії Дорофіївни – Лариса Олександрівна. В меншій – батьки. Чистота й порядок не тільки у дворі, а й на вулиці вздовж двору. В два ряди ростуть дерева, а під ними ніби розчесана, ретельно вигромаджена травичка.
– Ми всі любимо й підтримуємо лад. Та й хіба можна інакше. До того ж, мій зять депутат сільради. Це й честь, і відповідальність. Тут не тільки він сам, а й вся наша родина, і навіть обійстя мають бути зразковими, – сказала Марія Дорофіївна.
Проїжджаючи селом, всюди бачу сліди ретельного прибирання: і в подвір’ї школи, і в садибах кам’янців, і в парку.
Помітивши, що я кинула погляд у бік сільського парку, Микола Аферійович пояснює, що іноді сюди для прибирання виходить від 60 до 80 сільчан. Територія займає понад гектар.
– Як же збираєте людей? Робите подвірні обходи?
-Ні-і-і! Що ви? У нас є місцеве, тобто сільське радіо. Мені досить оголосити про проведення громадських робіт, і люди відгукуються. Великі обсяги робіт з благоустрою села провадимо спільно з ТОВ імені Кірова, яке розміщене на території Кам’янської сільради. Директор цього агроформування Григорій Петрович Царук з розумінням ставиться до потреб громади. Він, як депутат райради, постійно бере участь у роботі сесій сільради, тож завжди знає, чим живе Кам’яне. Та й сільчани підсобляють сільгосппідприємству. Наприклад, на сінокіс виходимо всім селом, з вилами в руках працюємо і ми з Григорієм Петровичем. Щоб ви знали, який тоді панує піднесений настрій, трудовий запал!
У селі турбуються не тільки про чистоту. Кам’янцям не байдужа й естетика та збереження історичних цінностей. Колись в центрі кожного села була криниця з журавлем. Хоча тепер, майже у кожному дворі є колодязь або водогін, у Кам’яному на одному із пляцків облаштували криницю з дерев’яним цямринням та декоративним журавлем. І користь, і окраса.
Саме біля нього ми зустріли А.А. Довбню. Анатолій Антонович вже на заслуженому відпочинку, але, як і всі його земляки, не сидить без діла. Хоч за своє життя добряче наробився. Був і трактористом, і комбайнером, і бригадиром тракторної бригади. А.А. Довбня один з тих, чия участь у громадських роботах досить відчутна.
– А як же інакше? Хто ж за нас дбатиме про лад у селі, у своєму домі? Всією громадою клопочемося про наведення порядку на кладовищах, біля церкви, у парку.
...В сільраді на сільського голову чекала жінка. І хоч день був не прийомний, і Микола Арефійович поспішав у райцентр на нараду, вислухав її. Вона цікавилась, чи можна їй клопотатись про підвищення пенсії.
– Зачекайте хвилинку, – коротко сказав голова і одзразу ж почав телефонувати до районних служб, які можуть дати точну консультацію з цього питання. Потім докладно розповів, які довідки треба зібрати і куди з ними звернутися.
– Після цього Вам зроблять перерахунки.
Коли вже жінка виходила з приміщення, Микола Арефійович сказав їй:
– Передайте, будь ласка, своїй сусідці, щоб негайно поновила всі довідки, бо наступного місяця не одержить “дитячі” гроші.
Слухаючи це, пригадала, як одна працівниця райдержадміністрації сказала, що із Кам’яного найменше надходить скарг і звертань. І це, напевне, тому, що М.А. Сивак працює на совість. Згадала його слова:
– Я вже на пенсії, тож працюю не заради грошей. Просто я одержую задоволення від спілкування з людьми. А ще хочеться в міру своїх можливостей, зробити щось добре для сільчан.
