До революції кожна із Познанок мала свій храм. Прихожани Познанки-Першої, яка розкинулась на лівому березі річки Кодима, молилися Богу у церкві, освяченій на честь Воздвиження Животворного Чесного Хреста Господнього. Старожили розповідають, що перший храм у селі мав вигляд невеликої дерев’яної будівлі під солом’яною стріхою, яку побудували першопереселенці із-за Бугу у 1792 році. Коли ж село розрослося, у 1828 році сільська громада розпочала будівництво нової кам’яної церкви з одним дерев’яним куполом, яке було завершено у 1844 році. Через двадцять два роки до неї добудували кам’яну дзвіницю.
У свою чергу, мешканці села Познанка-Друга, колишні піддані Оттоманської Порти, до 1791 року справляли свої релігійні потреби у Захар’є-Єлизаветинській дерев’яній церкві Херсонської єпархії. Оздоблена вона була чудовим іконостасом та іконами, мала цінне церковне начиння. Адже кожен із місцевих багатіїв та заможних селян жертвували храму значні кошти. Крім того, в документі, датованому 1911 роком, який зберігся до нашого часу, розповідається, що церква також володіла 34,5 десятинами землі, яку використовувала для своїх потреб.
Невблаганний плин часу та буремні події двадцятого століття поглинули духовний осередок Познанки Першої. Якимось дивом збереглася в історичному буревії лише дерев’яна церква святих Захарія та Єлизавети, перейменована нині у Хрестовоздвиженську. Складений із дубових колод і побудований, мабуть, зо два століття тому, прихисток християнської віри чимало “натерпівся” від численних невігласів, які вкрай сплюндрували приміщення, понищили внутрішнє убранство та святі лики.
Тривалий час церква використовувалась як колгоспна комора для збіжжя. Потім слугувала цехом для виробництва металевої сітки. З роками негода зруйнувала дах, а пожежа, яка виникла у 1993 році, мало не знищила святиню села. Але доля змилостивилася над багатостраждальною церквою – вольовим рішенням тодішнього голови сільради Павла Глізнуци вона була передана парафіянам. Згодом у селі з’явився священик, який поступово пристосував її до релігійних відправлень. Проте церква потребувала кардинальних реставраційних робіт та чималих капіталовкладень. Почав упорядковувати церкву священик Олег (в миру Олег Петрович Романов).
Благодатним для обох Познанок став 2000 рік, коли на посаду сільського священика після хіротонії (посвячення в сан) було призначено випускника Одеської духовної семінарії Сергія Петровича Работнікова. Малочисленні парафіяни, згуртовані молодим священиком, пройнявшись благочестивістю свого нового поводиря, відразу увірували у відбудову своєї святині.
Оселився отець Сергій з матушкою Неонілою перед самим Великоднем поблизу церкви.
Пройнявшись Божою благодаттю, батюшка приступив до ремонту сільського храму. Частину пиломатеріалів з дозволу місцевої влади здобув у понівеченому стихією Познанському лісі. Тридцять кубометрів кругляку-сосняку було завезено на церковне подвір’я і частину розпиляно на дошки. Посильну пожертву (якої, на жаль, було замало) на відбудову церкви внесли й прихожани обох Познанок. Тож головним, хоча і не стабільним фінансовим джерелом стали кошти, отримувані від проведення обрядів, від пожертвувань. Зазвичай, із заробленого потрібно було щомісячно відраховувати по сто гривень у церковну касу Балтського благочинного округу, але через ремонт церкви обов’язкову плату було зменшено до 30 грн.
Велику підтримку подружжя Работнікових отримує з міста Сімферополя від родичів отця Сергія. Неоціненного спільника здобув молодий пастир з боку тестя, 66-річного Івана Івановича Поліщука з Балти. Професійний будівельник, він у далекому 1993 році уже обновляв Познанську церкву разом зі своєю бригадою. Будучи сторожем понівеченого Балтського собору Успіння Божої Матері, з 1988 року набирався досвіду щодо ремонту релігійних культових споруд під час його відбудови. Завдячуючи саме Івану Поліщуку собор оздоблений вітражами та має дзвони, які ентузіаст збирав з усієї округи.
З 1994 по 1997 рік невтомний будівничий разом із племінником Павлом Думіком будували кам’яну церкву у селі Чернече, в с. Білине (станція Балта), ремонтував церкву Казанської ікони Божої Матері, а позаторік – купол дзвіниці Балтської прицвинтарної Миколаївської церкви. Одним словом, Іван Поліщук став справжнім майстром з церковної архітектури. До того ж, він плідно займається краєзнавчою роботою, по крихтах збирає в різних архівах міст України матеріали з історії рідного краю, будівництва храмових споруд, інформацію при монастирі та релігійних діячів минулого тощо.
Впродовж останніх п’яти років кожна зароблена отцем Сергієм копійчина та кошти родичів витрачаються на реставрацію церкви. І сьогодні, хоча дзвіниця вкрита риштуванням, вона набула свого завершеного архітектурного вигляду, який надали їй талановиті будівничі. У подальшому, після завершення трудомістких зовнішніх робіт, дійде черга до внутрішнього ремонту, оздоблення та розпису храму. Незважаючи на відбудовчі роботи, богослужіння проводяться в церкві згідно з усіма православними канонами. Свого часу парафіяни подбали про убранство: позносили до храму ікони, рушники, килимки. Дещо з церковного начиння придбав сам священик за власні кошти, дещо отримав в подарунок від балтського благочинного та рідні. Познанський священик отець Сергій сподівається, що через певний час сільська Хрестовоздвиженська церква стане справжньою окрасою усієї округи, заблищать срібні куполи під вранішнім промінням сонця, задзвенять золотоголосі дзвони над кодимським роздоллям, і храм посяде чільне місце у духовному житті парафіян обох Познанок. Адже саме під куполами церков відбувається священне таїнство очищення невмирущої, трепетної людської душі її Творцем.
