Кодимське культурне життя настільки різноманітне, що навіть за недовге перебування у районі вдалося побачити і відчути багато чого.
РУКОДІЛЬНИЦІ
…Чергове засідання жіночого клубу «Берегиня» при Кодимській центральній районній бібліотеці було присвячено вишивці. Останнім часом цей стародавній вид рукоділля викликає велике зацікавлення навіть у емансипованих, надміру зайнятих сучасних жінок. Ось і в Кодимі зібралися вишивальниці різного віку – від бабусь до школярок.
Ділилися враженнями про конференцію, яка нещодавно відбулася в Одесі, на яку з'їхалися майстри народної творчості, демонстрували свої роботи, розмірковували про тонкощі ремесла. І відкрилося чимало цікавого. Наприклад, символіка барв. Вишита блакитними нитками сорочечка – для сироти, чорний з жовтим – кольори вдови. Вишивка несе в собі енергетику майстрині... До своїх робіт, які незмінно викликають замилування глядачів, самі вишивальниці ставляться вимогливо, вважаючи, що можна було зробити ще краще. Звідки беруться час і сили? Було б бажання...
Марія Антонівна Паламарчук серйозно захопилася вишиванням нещодавно, хоча трохи вишивала з дитинства.
– Я техніки не знаю, – говорить вона, – ось вчуся тепер.
Нехай так, але, дивлячись на першу роботу Марії Антонівни, – ікону із зображенням Богоматері, у це повірити важко. Якщо і вчитися, то, мабуть, на «добре» і «відмінно». Нещодавно побувала у Західній Україні, привезла звідти картину «Ісус Христос стукає у двері». Вишиватиме.
Євгенія Матвіївна Бондар визнана майстриня. Учасниця численних виставок народної творчості, вона охоче ділиться своїм багатим досвідом. З інтересом вивчає узори, характерні для різних регіонів України. На думку Євгенії Матвіївни, творче спілкування кодимських вишивальниць зі своїми «колежанками» із Закарпаття, інших областей нашої країни просто необхідні. У тому, наскільки вона права, я переконалася, побувавши на засіданні «Берегині». Вишивальницям є про що поговорити, чим поділитися! І як добре, що вони можуть збиратися у гостинному домі – бібліотеці.
ТУТ ГРАЮТЬ, ТАНЦЮЮТЬ І СПІВАЮТЬ
Про районну дитячу школу мистецтв не можна сказати «тулиться у пристосованому приміщенні». Будинок двоповерховий, просторий, з явними слідами хорошого ремонту. (Про те, яким його одержала школа, коли перейшла сюди у 1990 році, директор Олександр Миколайович Олійник говорить лаконічно, але красномовно: «Були руїни»).
Школа мистецтв – це означає, що крім інструментального (фортепіано, духові, баян, акордеон) і хорового відділень, є і хореографічне. Було і відділення образотворчих мистецтв... Олександр Миколайович показав мені не використовуваний протягом кількох років, клас. На місці атрибути, необхідні для навчання малюнкові і живопису, учнівські роботи на стінах. От тільки немає самих учнів, – тому що немає вчителів. Не можуть знайти, але сподіваються.
…А музичне життя в школі вирує. Юні музиканти встигають не лише добре навчатися, але і виступати на всіх міських та районних заходах і святах. Великою популярністю в слухачів користуються вокальні колективи «Юність» і «Дзвіночки”. Окремий рядок – участь у різних фестивалях і конкурсах («Сузір'я», «Таланти твої Україно», «Струмочки»), перші і призові місця в них. Для підтримання по-справжньому творчої атмосфери велике значення має і те, що в школі створено вокальний ансамбль викладачів «Мелодія», – теж бажаний гість на будь-яких святах.
У нашій розмові з Олександром Миколайовичем Олійником часто звучало слово «самі»: самі штукатуримо стіни, поміняли котел... Зрозуміло, чому самі... Якби була стабільна державна підтримка, багато чого самим робити не довелося б. З другого боку, у цій ситуації це чи не єдиний вихід. Тому що, якщо чекати, то можна і не дочекатися. Отож у Кодимській дитячій школі мистецтв і не чекають.
СЕКРЕТ МОЛОДОСТІ
Хор ветеранів. Цим людям важко уявити себе без пісень, без виступів перед завжди вдячними слухачами, без спілкування один з одним. Їхні голоси звучать дзвінко і молодо, – і відходять кудись тягар прожитих років, повсякденні турботи, нездужання...
Кодимський хор «Ветеран» (керівник Андрій Андрійович Петруня) існує з 1974 року. Біля джерел його стояла тодішня завідувачка районного відділу культури Зоя Григорівна Поронік. Учасникам хору – від 60 до 80 років. Про них говорять – «фанати пісні». Виступають, – або в самій Кодимі, або в селах – завжди із задоволенням. На концертах забуваються труднощі репетиційних періодів, коли потрібно відшліфувати кожну пісню, щоб звучала вона професійно, без скидок на «самодіяльність». А в репертуарі хору «Ветеран» – пісні фронтових років, українські народні, твори сучасних композиторів.
…Коли я заглянула до артистів «на вогник», вони відзначали сімдесятиріччя Володимира Федоровича Поліщука і вісімдесятиріччя Тетяни Іванівни Деребчинської. Легке частування, домашнє вино, добрі побажання – і пісні. Всього хорошого вам, любі ветерани!
«КНИЖЧИН ДІМ» І ГРАФСЬКИЙ МАЄТОК
Про два новосілля говорять останнім часом у Кодимі. Одне вже відбулося, друге – попереду. Чудове приміщення тепер у дитячої бібліотеки! А вона користується у дітей такою популярністю, що лишається тільки і вихідний день – суботу – зробити робочим... Читачів би не бракувало.
Отже, все гаразд? Затишні зали, комп'ютер, ксерокс... Доброзичливі бібліотекарі, завжди готові надати кваліфіковану допомогу. Завідувачка бібліотеки Тетяна Кравченко уточнює: було б добре, якби не складна ситуація з комплектуванням фондів новими книжками і передплатою на періодичні видання. На передплату грошей у місцевому бюджеті немає. Після закриття обласного бібколектора, через який здійснювалося комплектування, не зовсім зрозуміло, яким чином надходитимуть нові книжки (за умови виділення коштів на комплектування). Кажуть, що бібліотеки працюватимуть безпосередньо з видавництвами. Що з цього може вийти – неважко уявити... То, можливо, повернутися до перевіреного способу – централізованого комплектування?..
У маєтку Розенфельдів, де планується розмістити історико-краєзнавчий музей, ремонт іде «повним ходом». Фінансування – з обласного бюджету, маєток – пам'ятка архітектури місцевого значення.
Граф і графиня Розенфельд лише зрідка залишали свою кодимську резиденцію, виїжджаючи до Петербурга. Вони володіли чудовим фруктовим садом, плантаціями хмелю, утримували домашніх тварин. За спогадами старожилів, графиня Розенфельд була освіченою жінкою, добре ставилася до робітників. Напередодні революції, після смерті графа, продала маєток.
Директор музею Дмитро Миколайович Малецький розповідав, які експозиції розмістяться у залах. Будуть відображені практично всі періоди історії краю. Звичайно, зараз важко уявити, як виглядатиме музей – тільки Дмитро Миколайович, можливо, бачить його в усій майбутній красі. А наблизити новосілля зможе стабільне фінансування.
РОСТУТЬ ВІРШІ…
Від голови Кодимського районного літературного об'єднання імені П. Надутика Наталі Палашевської я одержала «найкращий подарунок» – книжку. Точніше, дві: збірки віршів самої Наталі Віталіївни «Скрипка в сердце» і колективний збірник «Поетичне слово Кодимщини». У ньому зібрані твори членів літоб'єднання.
Воно було засноване у 1974 році при районному Будинку культури як літературно-просвітницька організація «Прометей». Першим керівником стала Зоя Григорівна Поронік. Життя у «Прометея» було активне: організовувалися літературні вечори і читацькі конференції, виїжджали в села, одним з важливих напрямів у роботі був пошук молодих авторів і подальша робота з ними. Об'єднання, яким багато років керував П. Надутик, встановило творчі зв'язки з обласною організацією Спілки письменників України і літоб'єднанням імені Є. Бандуренка, що існувало при Спілці.
Сьогодні з повним правом можна говорити про наступність кращих традицій кодимських літераторів. До літоб'єднання (що є районною організацією Аркадійського літературного клубу під керівництвом Б.І. Сушинського) входить майже сорок чоловік. Вони активні учасники обласних поетичних фестивалів «Осінь у Бірзулі», «Південна ліра» (для молодих авторів), міжрайонного фестивалю «Молоді вітрила». Що цікаво – творчі зв'язки підтримують між собою не лише жителі Кодимського району, але і ті, хто в даний момент мешкає за його межами. Спільним «домом» став для них колективний збірник, що вийшов у минулому році. Є у ньому і вірші Петра Надутика, який пішов з життя… «Перетворюся в інший стан я, /Лиш слово – далі хай гряде, / Хай перейде у народну пам'ять, /В мою Вкраїну перейде».
І НЕМОЖЛИВЕ МОЖЛИВО
Кодимським районним відділом культури протягом восьми років завідує Людмила Андріївна Басько. Випускниця Одеського культосвітнього училища, вона працювала керівником танцювального гуртка і художнім керівником сільського клубу, спеціалістом відділу культури. Завідувачкою тоді була Зоя Григорівна Поронік, у якої Людмила Андріївна пройшла добру школу. І заради справедливості потрібно сказати, що своєю ученицею Зоя Григорівна пишається.
А головний предмет гордості самої Людмили Андріївни – її команда. Бібліотекарі і «клубники», самодіяльні співаки, танцюристи, музиканти, рукодільниці, поети – ті, про кого було сказано вище, і хто залишився за межами цієї статті. Вражає і захоплює: люди працюють, творять всупереч особистим і побутовим проблемам, мізерним зарплатам тощо... Свята, фестивалі, «Дні села», конкурси красунь... Апофеозою кодимського культурного життя стає «День міста».
– У 2004 році – розповідає Людмила Андріївна, – ми підготували історичний карнавал. Працівники Будинку культури із села Лисогірка самі зробили брилі, пошили костюми (на 56 чоловік!). Брали участь цілими сім’ями. Кодиму це вразило! У минулому році зробили театралізований концерт із залученням сільських колективів, – дуже колоритних. Запросили Олега Школьника...
Неважко уявити, як активізувалося б культурне життя, якби було більше можливостей, зокрема фінансових. Втім, сподіваючись на збільшення фінансування, «можливості» вишукують самі. Кодимські колективи, дуже популярні в районі, – «Джерела», «Дзвіночки», «Мелодія» – бувають з концертами в селах, квитки продають по гривні, але навіть самі глядачі кажуть, що можна і по дві-три. Платні дискотеки (плата символічна) теж дають збори, на які можна придбати щось необхідне. Хоча б тканини для костюмів, – а пошиють костюми самі. Є у культури і надійні помічники – М.В. Сорочан, В.І. Гук, С.М. Маринов та інші.
Нещодавно, як відомо, до сфери інтересів Міністерства культури, а отже, і відповідних управлінь та відділів, увійшов туризм. Наскільки перспективний з цього погляду Кодимський район?
– На даний час, – говорить Людмила Андріївна Басько, – ми готуємо інформацію про наявність готелів, пансіонатів. Це не просто – потрібно розбиратися, хто власник, хто орендар. Наявністю баз відпочинку, на жаль, похвалитися не можемо. Є недобудований піонерський табір у лісі... Будівництво припинилося, а шкода, тому що місця там дуже гарні. У нас взагалі природа чудова – ліси, водойми. Коли відбувався обласний хореографічний фестиваль, дітей з Южного поселили у Сербах – красивому, колоритному селі. Вони ходили до лісу, збирали ягоди, пили домашнє молоко. Їм так сподобалося, що, від’їжджаючи, запитували: «Можна, ми приїжджатимемо сюди відпочивати?»
Це вже схоже на «зелений туризм». Місцеві жителі ставляться до нього з інтересом. Жителі міст – теж. Але без матеріальної бази і фінансової підтримки не скоро стане Кодимщина туристичною меккою. А могла б.
