Багато хто з тих, хто прийшов на “Зустріч старих друзів”, давно не бував на будь-яких культурно-масових заходах. Зразу наче й не знали як себе вести. Та неголосна, спокійна музика, пісні минулих років і кілька привітних слів організаторки “голубого вогника” Ангеліни Барсакової враз налаштували на дружню, майже сімейну обстановку. А коли почали загадувати загадки і кожен, хто відгадав, одержував, як в дитинстві, цукерку, обставини стали зовсім затишними. Вік гостей був дуже різний: від 60 до 15 років, проте всім було дуже весело. Пісні, які були хітами в 50-х – 80-х роках, повернули кого в юність, кого – в дитинство, а представників сьогоднішньої молоді познайомили з пісенною класикою, на якій виховувались їхні батьки, а то й бабусі та дідусі.
Співали не заслужені артисти, і навіть не професіонали, а всі бажаючі. Кожен виступаючий через пісню дарував частину своєї душі. Більше чотирьох годин звучали пісні, жарти, спілкувались люди, які, може, до цього вечора й не знали одне одного, та тут стали “старими друзями”.
По завершенні “вогника” люди ще довго згадували його і дякували А.М. Барсаковій та її чоловікові і вірному помічникові Олександру Кожухару, які організували такий чудовий вечір.
– Як зародилась ідея ось такого ретро-заходу? – Кілька днів опісля запитала в Ангеліни Миколаївни.
– Проводити такі “вогники” – це моя давня мрія. Мені хотілось, щоб люди могли поспілкуватись в душевній обстановці. А ще в мене було бажання виявити і розкрити артистичні здібності своїх гостей, дати людям зрозуміти, що вони можуть не тільки працювати з цифрами, навчати дітей, займатись підприємницькою діяльністю, а і співати, танцювати, читати вірші.
– Хто допомагав Вам в організації цього вечора?
– Спонсорську допомогу нам подали підприємці Леонід Топорков, Катерина Кубай, керівник ДЮСШ Дмитро Прокопенко, мої однокласниці Наталія Висоцька та Світлана Стукаленко.
– Думаю, не помилюсь, якщо скажу, що всі, хто був на “вогнику” висловили бажання, щоб аналогічні заходи проводились регулярно. Які наміри у вас?
– Наші плани цілком співпадають із бажанням гостей. Ми хочемо регулярно проводити подібні заходи. Це будуть різноманітні зустрічі з піснею, на яких люди зможуть не тільки відпочити, а й поповнять свої знання. Наприклад, плануємо зробити “Вечір старовинного романсу”, “Вечір присвячений творчості Клавдії Шульженко”, або ж “По хвилях пам’яті наших батьків”, де звучатимуть пісні М. Бернеса, Л. Русланової, О. Воронець.
– Ви хочете нагадати нам всім, що хороша мелодія, хороша пісня, душевні, й водночас прості слова не вмирають?
– Саме так. І мені байдуже, чи мене зрозуміють, чи підтримають. Організовуючи це для людей, я дотримуюсь свого життєвого креда: “Роби, що повинна, а там – хай що буде...”.
– Ну що ж, мрійте, творіть. І будьте певні, що мрії збуваються, а добрі справи не забуваються.
